Його звати Микола Панасович, але в бригаді всі звикли кликати його коротко й тепло — «Дядя Коля». Йому 56 років, родом із Дубенщини. За фахом він медик, та до війни займався будівництвом.
«Побачив — якась єрунда робиться. Прийшов на роботу, кажу: все, закриваємось. І звідти прямо у військкомат», – ділиться чоловік
Він не чекав повістки. З першого дня став добровольцем у 104-й окремій бригаді ТрО «Горинь». Тут, у другому батальйоні, обійняв посаду старшини роти. Облік, забезпечення, харчування, форма, зброя, логістика — усе тримається на ньому.
«Я тут як батько: і насварю, і пошкодую. Бо свої ж», – каже чоловік.
Війна без теорії
Фах медика залишився осторонь — батальйон формувався з нуля, документи, організація, бюрократія. Усього довелося вчитися в процесі. Разом із підрозділом Микола пройшов крізь найважчі напрямки Донеччини: прориви, втрати, евакуації.
«Найбільше врізалося — перші поранені. Перші втрати. Це ріже. Якщо зависати в кожному “чому” — зламаєшся. Психіка має витримати», – розповідає Микола
Подвійна сила — подвійна відповідальність
У Миколи є брат-близнюк. Теж медик, теж служить. Хоч їх і розкидали по різних напрямках, відчуття зв’язку між ними не зникає.
«Знаю наперед, коли його перекидають. Потім дзвонить — підтверджує», – каже чоловік
А ще він дідусь. Його онучці Аліні майже чотири роки. Вона народилася вже під час війни, і дідусь бачив її всього кілька разів.
«Вона дзвонить і каже: “Діду, повертайся. Заскучилася”. І це найбільший біль. І найбільша мотивація», – ділиться чоловік
Людина-опора
Микола — той, хто завжди підтримає. Він лагодив спорядження, робив ящики, допомагав побратимам у побуті.
«Головне — не опускати рук. Терпіння і труд усе перетруть. Навіть якщо то російська приказка — то правда», – стверджує воїн.
Своє рішення йти на війну він не жалкує.
«Тримають не накази, а побратими. Коли три роки разом — це вже не друзі, а родина. І зрадити їх? Ні. Я собі такого не дозволю», – ділиться війьковий
Поради молодим
«Не зациклюйтесь. Страх — це нормально. Треба слухати старших, учитися, не ховатися в собі. Поважати командира, побратима, себе. Бо армія — це не лише про зброю. Це про довіру і відповідальність», – зазначив Микола.
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” 104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Ми нещодавно опублікуавли істрію захисника з позивним «Танцор»