– Зараз розкажу, як уполювати плотву в посадці. Спойлер: вудка не знадобиться. Краще беріть автомат і рушайте з побратимами на бойове завдання. На підході до позицій знищіть штурмову групу противника, а потім зачищайте окопи від ворожих «недобитків». І десь у процесі зачистки зупиніться та крикніть: «Плотва!». З певною ймовірністю вона вам відгукнеться. Принаймні, у мене спрацювало.
Курйозний випадок, який міг коштувати життя, трапився під час одного з бойових виходів з воїном Князівської бригади Олександром, який родом з Рівненщини.
– Я сильно випередив побратимів під час зачистки ворожих позицій. Зупиняюся – тиша, навколо розкидані вороги. Викликаю своїх по рації – ніхто не відповідає. Починаю гукати: «Плотва! Плотва!» – так називався наш пост. Раптом із сусіднього окопу «винирює» хтось у російській формі й кричить: «Я – Плотва!». Побачив мене, мить – і кидає гранату. Я одразу відкрив вогонь… Далі – вибух, відчуваю, як німіє голова, темніє в очах… Подумав, що це кінець. І якось так прикро стало, що саме тут, у сирій ямі. Уже й рідних пригадав… Але згодом полегшало, «розвиднилося». Осколок гранати влучив у голову, але врятував шолом – подарунок швагра.
Олександр родом з Варашу на Рівненщині, у цивільному житті працював на атомній електростанції. Після початку повномасштабної агресії росії проти України, не вагаючись, у взяв до рук зброю.
До лав Князівської бригади Олександр приєднався на сході України. Спочатку служив зв’язківцем, адже таку спеціальність теж мав під час строкової служби. Згодом вирішив випробувати себе у штурмовому підрозділі, з яким пережив чимало небезпечних ситуацій.
– Якось ішли на позиції та натрапили на двох ворожих штурмовиків. Ті саме переходили стежку. Перетнулися на відстані метрів семи. Ми побачили їх, а вони – нас. На щастя, ми зреагували першими та швидко знищили «туристів».
У Олександра уже є чимало бойових історій . Але у думках частенько повертається до мирного життя – роботи на електростанції, риболовлі на вихідних… Але, попри теплі спогади з мирного життя, чоловік не жалкує про свій вибір.
– Коли йшов до військкомату, були думки, що можу не повернутися. Але моя мотивація – це мої рідні. Я маю зробити все можливе для їхньої безпеки. А сидіти й просто чекати, коли ворог постукає у двері – це не про мене. Тому зараз я там, де потрібен!
Про це йдеться на офіційній сторінці 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого у мережі Фейсбук