Ім’я нашого земляка, письменника Бориса Боровця, майже чверть століття пов’язане з газетою «Надслучанський вісник», де він працював головним редактором.
Його добре знають у літературних і читацьких колах Рівненщини та України, а поетичні й прозові твори давно посіли місце у серцях численних шанувальників українського слова.
Ще від народження, яке сталося понад 70 років тому, Борис Боровець отримав щедрий дар літературного хисту. Член Національних спілок письменників та журналістів України, він однаково впевнено працює в поезії, прозі, драматургії, є вправним есеїстом, публіцистом, дослідником-документалістом і перекладачем.
Колиска творчого становища
Колискою його творчого становлення стала Березнівщина — мальовничі Яцьковичі, де 3 січня 1949 року в родині селян народився майбутній письменник. Тут він провів дитинство, здобув початкову освіту, а згодом продовжив навчання у Балашівській школі.
Уже в юності, за власними спогадами, відчув потребу висловлювати думки у віршованій формі. Значну роль у цьому відіграли його педагоги — учитель-поет Андрій Яворський у Яцьковичах та вчитель Балашівської школи Тимофій Яценя, які помічали й заохочували талановитого учня.
У 1966 році, склавши вступні іспити з першої спроби, він став студентом філологічного факультету Рівненського педагогічного інституту. Студентські роки вирізнялися активною участю в житті факультету та літературній студії під керівництвом викладача Миколи Кузьменка. Це була творча лабораторія, де молоді автори читали й обговорювали твори, виступали на обласному радіо, публікували перші тексти в газетах.
Після закінчення інституту в 1971 році Бориса Боровця направили працювати в Голубненську середню школу. Паралельно він активно співпрацював із районною газетою «Ленінський шлях». Уже в 1972 році молодому педагогу запропонували стати кореспондентом-організатором районного радіомовлення. Подальший професійний шлях привів його до посади заступника редактора районної газети, а з 1991 по 2015 роки він очолював «Надслучанський вісник».
Своїх пісень я ще не виспівав,
Не вичерпав свого життя до дна.
Тривожним деревом стою над виспою,
Надії й спомини – моя рідня.
Все, що було й що буде – не клену його,
Бо в цьому смисл одвічний і простий:
Корінням спраглим виростать з минулого,
А кроною – у завтрашнє рости.
Боровець Б. Т. 65 на 65 : поезії / Б. Т. Боровець. – Рівне : Лапсюк В. А., 2013. – С. 97
Продовжував писати
Попри роботу й повсякденні турботи, він продовжував писати. Вперше систематизувавши свої вірші в 1993 році, звернувся до свого однокурсника Петра Цецика, який став редактором дебютної збірки «На берегах печалі». У 1995 році вийшла друга книжка — «Перехресні дороги», що охоплювала ліричні, історичні, екологічні, психологічні й моральні мотиви.
Наступний етап творчості пов’язаний із знайомством з київськими письменниками Дмитром Головком та Іваном Власенком. Саме Дмитро Головко, ознайомившись із новим рукописом, порадив Борису Боровцю вступити до Спілки письменників України і надав рекомендацію. Збірка «Пророчий знак полів» побачила світ у 1998 році, а згодом автор почав активніше співпрацювати з обласною організацією Спілки письменників під опікою Євгена Шморгуна. У 1999 році у видавництві «Азалія» вийшла збірка «Голос трави».
У 1998 році Бориса Боровця прийняли до обласної організації Спілки письменників, а у 2000 році він став членом Спілки письменників України.
Працюючи журналістом і редактором, він постійно перебував у центрі подій. Зокрема, після смерті тренера Березнівської ДЮСШ Станіслава Коваля Боровець вважав своїм обов’язком увічнити його постать. Так з’явилася повість «Фанат, або хроніка одного життя» (2000), друге, доповнене видання якої вийшло у 2015 році.
Поетичні рефлексії рубежу століть
У співпраці з Андрієм Кондратюком він створив публіцистичну книгу-діалог «Поклик творчості» (2003), а також літературні портрети Леоніда Куліша Зіньківа та Петра Велесика (2002, 2003).
Поетичній рефлексії рубежу століть присвячена книга «Поліття» (2007). У 2012 році вийшла збірка літературних портретів «Поліссям народжене слово», за яку автор у 2014 році отримав премію імені Світочів. Серед пізніших видань — збірка «65 на 65» (2013), відзначена у 2016 році як «Краща поетична збірка Рівненщини».
У 2015 році побачила світ книга есеїв «У пам’яті і в серці», а в 2016 році видавництво «Азалія» опублікувало роман-мозаїку «Заглада», який також друкувався у журналі «Дзвін» та газеті «Літературна Україна». У 2018 році автор представив нову книжку — «Завія», що у 2022 році перемогла в конкурсі «Краща книга Рівненщини» в номінації «Краще прозове видання».
Борис Боровець активно друкується у всеукраїнських, обласних та районних виданнях, бере участь у колективних збірках та альманахах, створює літературно-критичні матеріали та редагує книги колег.
Він також активно займається громадською діяльністю, був депутатом Березнівської селищної та чотири рази — районної рад. Нагороджений Золотою медаллю та численними почесними грамотами Національної спілки журналістів, Спілки письменників України, а також відзнаками органів місцевої влади.
(За матеріалами біобібліографічного нарису «У срібнім сяйві прожитих років»)
За повідомленням з libr.rv.ua.
Нагадаємо, Макс Кідрук: один із найпопулярніших українських фантастів, який живе у Рівному. Степан Бабій: життєвий шлях лікаря, письменника та культурного діяча. Євген Шморгун: письменник, видавець і дослідник, який по-новому відкрив для читачів світ поліської природи та української культурної спадщини
