Коли почалася повномасштабна війна, Анатолій із Радивилова не вагався ані хвилини. Уранці 24 лютого він прийшов до військкомату — і залишився у строю. Так розпочалася його служба у 2-му батальйоні 104-ї бригади, де вже понад три з половиною роки чоловік виконує обов’язки водія та завжди готовий допомогти побратимам у будь-якій справі.
«Речей багато не треба. Тут усе є. Головне — слухатися командира. І допомагати хлопцям. Це найважливіше».
Донецький напрямок – найскладніше випробування
Найскладнішим випробуванням для нього став Донецький напрямок, де батальйон утримував позиції понад п’ятнадцять місяців. Про ті дні Анатолій говорить небагато — надто багато болю і втрат. Каже лише, що побратими — це родина, яку не обирають, але за яку стоїш до кінця.
«Хто поруч із тобою у бою — той і є брат. Тут слова зайві».
Мріє поїхати в Карпати
Після служби військовий мріє повернутися до свого улюбленого заняття — роботи з деревом. Він майструє лавки, альтанки, годівнички, навіть невеликі різьблені фігури. Каже, що саме в цьому ремеслі знаходить спокій і гармонію, яких так бракує на війні.
Вдома на Анатолія чекають батько та вірна вівчарка Берта, якій уже три роки. Коли господар повертається у відпустку, пес радіє так, ніби світ знову став мирним.
«Треба шанувати батьків і рідних. Бо на передовій, розумієш, що справжня цінність — це вони».
Після Перемоги чоловік мріє поїхати в Карпати — побачити гори, подихати вільним повітрям і нарешті відчути справжню тишу.
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Ми нещодавно публікували історію бійця з позивним «Малиш»
