Позивний «Тиса» Віталій отримав просто — так вирішили побратими. Каже, що головне не ім’я, а те, як ти служиш.
Нині він — стрілець і водночас водій 2-го батальйону 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Горинь». За кермом — із юності: колись возив рибу, працював у господарстві, ремонтував техніку. Тепер — перевозить побратимів і вантажі на передову.
«Ми всі тут як одне ціле. Кожен робить своє, щоб інший повернувся живим».
Тепер його будні — це бліндажі, блокпости та бойові виїзди
До повномасштабного вторгнення Віталій жив у селі Берег на Рівненщині. Тепер його будні — це бліндажі, блокпости та бойові виїзди. Але він не звик нарікати.

«Що було — те й є. Ми не з тих, хто жаліється. Робимо, що треба».
За рік служби на Донецькому напрямку — сотні кілометрів доріг, тисячі кілограмів вантажів і безліч спогадів, про які не хочеться говорити. Та коли згадує побратимів, у його голосі з’являється особливе тепло:
«Братерство — це коли тебе прикриють, навіть якщо шансів нема. Ми всі тут уже, як родина».
Підрозділ кошенят
А вдома чекає справжня родина — дружина, син і ціла армія хвостатих: шість котів і двоє собак. Навіть на позиції, жартує Віталій, мають «підрозділ» кошенят.
«Кішка привела прямо в бліндажі. Маленькі, риженькі. Хлопці вже поділили, хто кого забере після ротації».
Його 15-річний син допомагає матері вдома, господарює, оре, косить.
«Без мене вже четвертий рік. Сам усього навчився. Молодець. А я хочу, аби він був пожежником».
Мрію, щоб син жив у спокійній країні

Про майбутнє говорить коротко й стримано:
«Мрію, щоб швидше закінчилося. І щоб син жив у спокійній країні».
Щодо ставлення суспільства до військових Віталій висловлюється спокійно, але впевнено:
«Раніше всі дякували, а тепер дехто забуває. Але ми ж не за подяку тут. Ми за Україну».
Наприкінці додає:
«Терпіння, миру і віри в Збройні Сили. Бо тільки це нас тримає».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Також читайте історію бійця з позивним «Рондо»

