П’ятнадцять років Іван прожив за кордоном, у Іспанії. Там будував кар’єру, там народилися його діти, і саме там могло б залишитися його майбутнє. Та повномасштабна війна змінила його плани й повернула думки додому.
«Людина має жити і вкладатися у свою землю. Подорожувати можна будь-де, але дім має бути там, де твій народ».
Саме це усвідомлення стало одним із головних мотивів для повернення «Іспанця» в Україну та вступу до лав Збройних Сил.
«Позивний “Іспанець” з’явився відразу після того, як я потрапив у підрозділ. П’ятнадцять років життя за кордоном швидко дали про себе знати — так і закріпилося».
Початок бойового шляху
Іван розпочинав командиром відділення у 56-му батальйоні (нині — 1-й батальйон). Він пройшов Донеччину — район Бахмута, Часового Яру та прилеглі населені пункти. Згодом підрозділ виконував завдання на Херсонщині.
Після цього був Куп’янський напрямок. Там «Іспанець» уже служив на посаді головного сержанта роти та одним із перших заводив бійців на позиції.
Сьогодні Іван працює інструктором групи вогневої підготовки та протидії БПЛА. Він добре розуміє, як змінилася війна за останні роки:
«Війна дуже еволюціонувала. Вектор змістився в бік технологій. FPV-дрони, БПЛА різних типів, постійна боротьба засобів РЕБ і протидії. Дрони вже не просто “очі” — це повноцінні бойові одиниці».
До чого не можна звикнути
Та попри розвиток технологій, є речі, до яких неможливо звикнути.
«Саме важче під час війни – втрати побратимів», — говорить Іван стримано.
Поруч із ним і нині служать ті, з ким він виходив і на позиції, і на евакуації. Дехто повернувся після поранень, однак усі залишилися в строю вже як інструктори. Їхній бойовий досвід — безцінний, і вони передають його новим військовослужбовцям.
Завжди є місце гумору
Водночас, каже «Іспанець», на війні завжди знаходиться місце гумору:
«Навіть у критичних ситуаціях. Бо інакше — не вижити. Навіть історії, де життя висіло на волосині, з часом перетворюються на жарти між своїми».
На Івана чекає велика родина
У мирному житті Івана чекає велика родина — дружина Олена, троє дітей: старший син Іван, донька Христина та наймолодший Артур, а також сестра з родиною. Саме родина залишається для нього тилом і джерелом сили.
До тих українців, які досі вагаються вступати до Збройних Сил, Іван звертається відверто:
«Боятися — це нормально. Але в нас немає вибору. Або ми будемо як нація, або нас не буде. Незалежність у 91-му дісталася без крові. Так не буває. Сьогодні ми виборюємо свободу і майбутнє наших дітей».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Нагадаємо, Захисник починав свій бойовий шлях кулеметником. “Док”: Той, хто рятував Захисників України на найгарячіших напрямках. Харлам: Бойовий шлях Захисника, який не залишився байдужим.
