Сергієві 28 років. До війни він жив у селі на Рівненщині й працював лісорубом. Його світ був простим: тиша, фізична робота та спокій, який не потребував зайвих слів. Сьогодні ж він — боєць 5 батальйону 104 окремої бригади ТрО ЗСУ «Горинь». Його позивний — «Бобер», і він точно відповідає характеру: мовчазний, витривалий, упертий. Уже понад рік Сергій на фронті — без пафосу, без скарг, без непотрібних слів.
«Позивний ще з мирного життя. Так мене називали, коли в лісі працював. Лісоруб — то, знаєш, теж характер. Тихо, стабільно, без істерик. Так і тут».
Службу описує коротко: «Прекрасно». Каже, що його побратими — сильні й досвідчені, завжди готові підказати. Тут він серед своїх, у строю, на своєму місці.
«Мене ніхто не змушував. Просто прийшов і став. Бо інакше не можу. Як не я — то хто?»
Найбільше Сергій любить стрільбу. Очі світяться, щойно він говорить про зброю, хоча й тут — без надмірностей:
«Автомат — це моє. А ще “покемон” — теж стріляв, прикольно. Коли в руках зброя — розумієш, що маєш силу».
А що найважче? На це відповідає так само стримано:
«Та нічого складного. Все просто. З льоду».
Нових захоплень у війську не відкрив. Каже, що працює так само, як у лісі — мовчки, системно та впевнено.
«Є робота — треба її робити. У нас тут не про хобі. Тут про витримку».
Родина для нього — особлива тема. Чекають удома бабуся і сестри, які часто телефонують і питають, коли він повернеться.
«Думаю, восени. Побачу їх — то буде добре. Додому хочеться. Але ще трохи триматись треба».
Наприкінці розмови просимо Сергія звернутися до українців. Він замислюється на мить і говорить коротко, але дуже по-справжньому:
«Бажаю всім мирного неба. Віри в армію. Віри в український народ. І віри в Перемогу. Бо ми своє зробимо. Просто довіртесь».
Ми нещодавно писали про бійця підрозділу ППО з позивним «Хакер». Він впевний, що атеїстів на війні нема.
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” 104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
