Юрій Герман, позивний «Гера», — бойовий медик 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони України «Горинь». Йому 40 років, він родом із Рівненщини. У перші дні повномасштабного вторгнення, як і тисячі українців, Герман став до війська з вірою у швидку перемогу. Проте війна затягнулася, і замість короткого бою настали роки виснажливої боротьби. Попри це «Гера» залишився там, де його найбільше потребують — між життям і смертю.
Медиком він став не за освітою, а за наказом. Спершу сумнівався у власних силах, однак пройшов навчання у Старичах, працював з іноземними інструкторами, здобував досвід і вдосконалювався вже безпосередньо на передовій.
Фото з facebook.com/TerritorialDefenseForces
«Головне — не панікувати. Навіть якщо страшно. Холодна голова — це шанс. І для тебе, і для того, кого рятуєш», — каже військовий.
За роки служби він пройшов через Макарів, Бахмут, Куп’янський напрямок. Побачив чимало, та досі з болем згадує моменти, коли не міг дістатися до пораненого побратима.
«Ти знаєш, що він десь поруч. І що можеш допомогти. Але не можеш пройти. Це найбільше з’їдає», — зізнається боєць.
Юрій опанував навіть складні медичні навички, зокрема крікотиреотомію — екстрену процедуру, коли поранений не може дихати, і потрібно розрізати горло та вставити канюлю. Проте наголошує: без регулярної практики ці знання швидко залишаються лише теорією. За його словами, бракує якісних манекенів, турнікетів та засобів для тренувань, а помилки на фронті можуть коштувати життя.
«Більшість смертей — від втрати крові. Не тому, що куля, а тому, що неправильно накладений турнікет. Люди бояться дотягнути, бо «боляче», а потім — пізно», — пояснює військовий медик.
Попри всі випробування, Юрій не будує планів на майбутнє. Каже, що хотів би просто побути з родиною та пожити спокійним життям. Але поки триває війна — він на своєму місці, там, де рятують життя.
104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
Читайте також: Вільні вакансії у 104 окремій бригаді “Горинь”