Рівненський вибухотехнік Олександр Мамчур загинув на Харківщині під час розмінування звільнених від ворога територій.
Начальник відділу вибухотехнічної служби ГУНП в Рівненській області Олександр Мамчур після відрядження на Київщину, де займався розмінуванням Бучі, Ірпеня, Гостомеля, планував із родиною провести коротку відпустку, адже сину невдовзі виповнювалося 5 років.
Однак прийняв рішення їхати на Харківщину, щоб очищувати деокуповані території від вибухонебезпечних предметів, залишених російськими загарбниками. Цей виїзд став для 36-річного підполковника поліції останнім…
▪️Для поліцейських вибухотехнічної служби Олександр Мамчур сім років був не лише керівником, але другом та порадником. Робота вибухотехніка вимагає виваженості, чіткості дій.
💬 «Кожен виїзд із Сашею у нас закарбовувався в пам’яті. Це бездоганна та злагоджена організація роботи, чіткий розподіл обов’язків на виїзді, фіксація слідів, вилучення тощо, — розповідає майор поліції Андрій Волянюк. — У колективі ми називали його Саня, Саньок, а по батькові — ніколи. Він для нас був не просто керівник, а друг».
Усім підлеглим нині дуже важко проходити повз кабінет Олександра, де він уже ніколи не з’явиться. Вони досі приносять сюди квіти та у подумки чекають його з відрядження.
▪️Відрядження на Харківщину – було єдине, в яке сина не встигли провести батьки. І цього разу, коли Сашко поїхав на Харківщину, хвилювання були надмірні – згадують Олена Олегівна та Богдан Віталійович. Материнське серце відчувало біду, особливо після того, коли жінці наснився сон про оповите темрявою місто Рівне. І мама прокинулася з синовим іменем на вустах… Страшна звістка не забарилася. П’ятого жовтня рідним повідомили, що Сашка не стало.
▪️Дружині Анні важко розповідати про нього у минулому і змиритися з втратою щиро люблячого і відданого чоловіка, найкращого татуся:
💬 «Толя у перші дні не міг зрозуміти, чому ранок, а тато з ним не спілкується, — пригадує Аня. — І якогось дня він взяв мій мобільний і почав телефонувати до Саші. Раз набрав, другий, третій, а я кажу – тато зараз трубку точно не підніме. І він почав плакати. Тоді я зрозуміла, що треба якось дитині сказати про нашу втрату».
Разом із двоюрідною сестричкою-ровесницею вони написали листи, купили кульки і випустили їх у небо.
💬 «Так я пояснила синові, якщо ти не можеш зателефонувати тату, то давай відправимо цей лист до нього у небо».
Маленький син Олександра Мамчура коли підросте – зрозуміє, яку велику ціну за свободу заплатив його тато. Пишаються своїм сином батьки — вони виростили справжнього Героя, який віддав своє життя за безпеку інших.
Світлі спогади про Олександра зігрівають серця рідних та колег. Герої не вмирають!