26-річна Марія з позивним «Манюня» родом із села Біловіж на Рівненщині. Мініатюрна, усміхнена й щира дівчина ще кілька років тому працювала фельдшеркою у сільському медпункті та виховувала двох малих дітей. Але після початку повномасштабного вторгнення вона прийняла рішення, яке вразило навіть односельців, – підписала контракт і пішла на війну.
Про це йдеться на сторінці 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
«Я ж медик. Я можу рятувати. То чого сидіти вдома?» — пояснила свій вибір Марія.
16 серпня 2023 року вона стала на військову службу й вже за кілька днів опинилася на Оріхівському напрямку. Там «Манюня» виїжджала на евакуації, чергувала в підвалах під обстрілами, рятувала і військових, і цивільних.
Найбільше в її пам’яті закарбувалася історія бійця Василя Кириловича: «Він боявся, сміявся, дякував. А потім… загинув. І все. А мав уже звільнятись. Два місяці не дожив до пенсії».
Попри біль і втрати Марія продовжила службу. Дехто в селі засуджував її вибір — адже вона мати й має малих дітей. Проте жінка жодного дня не пошкодувала:
«Я знала, що роблю. Я — єдина жінка з мого села, яка пішла воювати. Але підтримка була. І від батька, і від волонтерів, і від односельців. Люди навіть генератори передавали. А діти щодня дзвонять: “Мамо, коли ти приїдеш?”. Я кажу: “Скоро, доці”. Хоч сама знаю — не скоро».
Сьогодні «Манюня» служить у 2-му батальйоні 104-ї бригади «ГОРИНЬ». Пройшла навчання бойового медика, отримала військово-облікову спеціальність і відкрила в собі сили, про які навіть не здогадувалась:
«Я підняла 100-кілограмового чоловіка. Стріляю з автомата. Катетери ставлю, хоч посеред ночі. Просто береш — і робиш».
Мрії у Марії прості — повернутися додому й подарувати дітям мирне дитинство:
«Хочу зібрати родину, сісти з дітьми за стіл, поїхати на море, з’їсти кукурудзу й пахлаву, повести їх у зоопарк».
А поки що вона продовжує рятувати життя на фронті й визнає: найцінніше — це знати, що її робота справді потрібна людям.
Читайте також: “Топаз” прийшов у військкомат у перший день повномасштабного вторгнення
