Андрій, позивний «Груша», нині медик 2-го батальйону 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Йому 54 роки, родом він із Млинівського району Рівненщини. Каже, позивний залишився з дитинства й супроводжує його все життя.
Медичний фах чоловік здобув у Київському медичному училищі, де починав як фельдшер. Згодом отримав вищу освіту та став стоматологом. У медицині він із 1989 року.
«Покликання виявилось сильнішим за обставини», — говорить військовий.
На фронті Андрій знову повернувся до ролі медика.
«Ти ж медик? – Є. – Йдеш у медпункт. – Не йду. – Йдеш. Це армія», — пригадує він.
Півтора року служби на Торецькому напрямку — це десятки евакуацій, стабілізацій і реанімацій. Каже, робота військового медика завжди схожа: їдеш, рятуєш, стабілізуєш, повертаєшся… або ж ні.
«Найстрашніше — втрачати. Побратимів. Людей, з якими щойно говорив. Це залишається в кожному».
Фото з facebook.com/TerritorialDefenseForces
Андрій — із тих, хто мовчки робить необхідне. На запитання про найпростіше відповідає з усмішкою: «Пообідати. Це, напевно, святе». Зізнається, що звик до військової рутини без труднощів — завжди був трохи аскетом і мисливцем, тож життя у польових умовах сприйняв природно.
У мирному житті на нього чекають дружина, мама, сестри, племінники та донька, яка нині навчається у Франції, здобуваючи філологічну освіту.
Він переконаний, що майбутнє за молоддю, але наголошує:
«Треба готуватись — не лише фізично й технічно. А морально. Бо війна — це не тільки стрільба. Це здатність не втратити себе. Щоб бути стресостійким, треба готуватися до всього. Краще, щоб не знадобилось. Але головне — вірити в себе. І в націю. Бо якщо ми віримо — нас не перемогти».
104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
Ми нещодавно опублікуавли історію добровольця у 104-й бригаді з позивним «Дядя Коля».
