Андрію 43 роки, у цивільному житті працював стоматологом у Корецькій міській лікарні. Свою службу розпочав на східних рубежах ще 2014-го у складі Нацгвардії.
Андрій – один із тих «штурмовиків», які в страшні лютневі дні шикувалися біля військкомату та хотіли справедливості.
«Вже 25 лютого із зібраним наплічником я був у військкоматі. Знав, що я буду необхідним, адже був у резерві. Кудись діватись чи ховатись і не думав» – поділився спогадами військовий на псевдо «Вірус».
Нині боєць на Запорізькому напрямку і виконує обовʼязки начальника медичного пункту батальйону 117-ї механізованої бригади та бере участь в евакуації поранених військових.
«Частенько виїжджаємо з колегами на лінію, адже у нашій справі бракує рук. Загалом приймаємо поранених «із першого плеча» та доставляємо до стабілізаційного пункту. Іноді доводиться їхати по слизькій дорозі під обстрілами. Нещодавно був випадок опіку дихальних шляхів після застосування хімічної зброї, що значно ускладнює лікування» – розповів медик.
Та попри всі ризики капітану медичної служби є чим пишатись: “Усіх бійців, яких я взяв до себе в машину, я довіз живими. Це для мене особисто – показник”.