Рівненський медик, заступник міського голови Рівного Юрій Поліщук на своїй сторінці у фейсбук постійно розповідає історії про життя з фронту. Цього разу історія не напряму пов’язана з зоною бойових дій, але про повернення військових до мирного життя, де все інакше…. Розповідь до мурах – далі.
Він по життю, загалом, мовчун, хоча і молодий хлопака. Коли на перекурах вся група балагурила, травила байки і підколювала одне одного, він лише посміхався і, по звичці, курив в кулак.
Давно його не бачив. Він вже був у новому “організмі”, зустрів його, коли нас кинули на новий напрямок. На “підсилення”. На взаємодії здибав і його.
Обійнялись.
“Шо ти, братику?”
“Норм. Розводжусь.”
Виявляється, з’їздив у відпустку.
Дім, обійми, родичі прийшли, накрили стіл.
Швагро після другої стопки заявив, що готовий іти до нього в підрозділ. Йому хату будувати, а тут на халяву такі гроші. На його здивований погляд відповіла дружина: “Ти ж увесь час кажеш, шо ви там нічого не робите, їсти варите і в камери дивитесь”.
“Я думав, то шутка. А вона додала, мовляв, добре шо ти, безтолковий, нарешті легку роботу знайшов”.
Ось тоді онімів я. Він був одним з найрезультативніших бійців. Його рахунок давно перейшов за десятки. А ще згадав, скількох пацанів на точці еваку прийняв саме від нього. Живими. І всі вони живими лишились.
Згадав, як він волік із собою стопу побратима, загорнуту в бинт, сподіваючись, що док пришиє. Не пришив…
“І?”
“Випив стопку і пішов спати. На другий день взяв рюкзак, заїхав у рагс, написав заяву і вернувся до пацанів”.
Я сидів мовчки біля нього і думав, що може не варто оберігати близьких не розповідаючи їм про увесь цей жах? Може це все зайве? Хай би зрозуміли, відчули?
Але ні – варто. Війна має лишитись на війні. Пекло, принесене в дім, перетворить і його на пекло.
А мовчун нічого не втратив. Вірю – він буде мати щасливу сім’ю. Якщо, звичайно, Бог є на небі.