Рівненський журналіст, параспортсмен і громадський діяч Олександр Шевчук — про шлях у спорті, фехтування як інтелектуальний виклик, силу команди та чому параспорт сьогодні є необхідністю для всієї країни.
Спорт, який був поруч завжди
Для Олександра Шевчука спорт ніколи не був короткотривалим захопленням чи випадковим експериментом. Він супроводжує його практично з дитинства, змінюючи форми, дисципліни та цілі, але завжди залишаючись важливою частиною життя.
«Займаюся спортом давно, практично з дитинства. Я ще пам’ятаю і знаю тих людей з інвалідністю, хто один із перших в Україні починав активно займатися спортом і виступав не лише на всеукраїнському, а й на міжнародному рівні», — згадує Олександр.
За роки він встиг спробувати себе у багатьох видах спорту: шахах, футболі, пауерліфтингу, бочча. Сьогодні ж найбільше уваги приділяє фехтуванню та бочча, хоча сам скромно називає себе аматором.
«Я намагаюся постійно займатися спортом. Це не завжди про результат, часто — про сам процес і розвиток», — говорить він.
Чому саме фехтування
Парафехтування з’явилося у житті Олександра кілька років тому, у період, коли цей вид спорту лише починав розвиватися в Рівненському регіональному центрі «Інваспорт». Вирішальними стали одразу кілька чинників — і новизна, і можливість спробувати себе у чомусь принципово іншому.
«Я вирішив спробувати, бо фехтування тоді було новим видом спорту для Рівненщини. Плюс — мені підходив графік тренувань. А ще я пам’ятаю, як у дитинстві побачив по телевізору змагання з фехтування — і це мене справді захопило», — розповідає він.
Фехтування привабило його не лише видовищністю, а й складністю. Це вид спорту, де фізична підготовка тісно переплітається з мисленням, тактикою і швидкістю прийняття рішень.
«Фехтування дуже складне, але надзвичайно цікаве. Тут потрібна і майстерність, і винахідливість, і витривалість. Воно дуже динамічне — тому фехтувати завжди цікаво», — зазначає Шевчук.
Тренування і роль наставника
Тренується Олександр під керівництвом Станіслава Конопацького — майстра спорту міжнародного класу, призера чемпіонатів Європи та світу серед юніорів, неодноразового чемпіона України.
«Він тренує не лише параспортсменів, а й здорових спортсменів. Це дуже важливо — рівень підготовки високий, вимоги серйозні», — підкреслює Олександр.
У парафехтуванні спортсмени змагаються щонайменше у двох видах зброї, і Шевчук не виняток — він фехтує шаблею та шпагою. Тренування складаються з технічної роботи, фізичних вправ і постійного аналізу.
«Після змагань ми завжди розбираємо виступи. Аналіз — це частина процесу, без нього не буде росту», — каже він.
Змагання як досвід, а не лише медалі
За відносно короткий час Олександр уже встиг взяти участь у двох обласних змаганнях, двох чемпіонатах України та Кубку України. На обласному рівні він неодноразово піднімався на першу й другу сходинки п’єдесталу, а торік виборов бронзову медаль Кубка України.
Втім, сам він сприймає змагання значно ширше, ніж просто боротьбу за нагороди.
«Для мене змагання — це передусім новий досвід. Будь-які старти — це можливість розвинути свої навички і отримати змагальну практику. Навіть ця бронза — це великий кредит на майбутнє. Роботи ще дуже багато», — зізнається спортсмен.
Головне досягнення — стабільність
На питання про власні здобутки Олександр відповідає несподівано просто.
«Пишаюся тим, що вже майже три роки займаюся фехтуванням. Для мене це наразі найбільше досягнення», — говорить він.
Для нього важливо не стільки швидке зростання результатів, скільки сталість, системність і внутрішня мотивація залишатися у спорті.
Параспорт на Рівненщині: реалії і перспективи
Стан параспорту в області Шевчук оцінює стримано оптимістично. За його словами, за останні роки ситуація помітно покращилася.
«З’явилося багато нових видів спорту, приходить багато нових людей. У нас хороші тренери, і кожен, хто хоче займатися спортом для людей з інвалідністю, може знайти свій напрямок», — каже він.
Водночас він наголошує: кожен вид спорту має свої проблеми, але головне — рух уперед і підтримка на всіх рівнях.
«Зараз надзвичайно важливо усвідомити, що спорт для людей з інвалідністю — це не другорядна річ. Він починався як реабілітація, і сьогодні, в умовах війни, реабілітація є одним із ключових пріоритетів на роки вперед», — підкреслює Олександр.
Командні успіхи і майбутні цілі
Говорячи про досягнення, Шевчук наголошує не лише на власних результатах, а й на командних успіхах. За останні роки команда парафехтування Рівненщини стабільно виборює медалі на всеукраїнських змаганнях.
«У 2024 році Володимир Вельгун виборов першу медаль на Чемпіонаті України. І з того часу, ми виборюємо медалі на загальноукраїнських змаганнях: наступного року, 2025, Володимир Вельгун виборов дві бронзові медалі. Дуже добре тоді виступили наші дівчата: “бронзу” вибороли Ірина Мушка та Оксана Шульгун у змаганнях на шаблях, а Світлана Бабак – у змаганнях на шпагах. На минулорічному Кубку я і Світлана Бабак теж вибороли медалі. На міжнародних змаганнях, поки що, немає досягнень, бо ми ще молода команда, тільки починаємо, але думаю це попереду.
Щодо РРЦ «Інваспорт», то досягнення є у різних видах спорту на змаганнях всіх рівнів – від міських до міжнародних. І у 2025 дуже багато досягнень на міжнародному рівні. Не беруся все перераховувати, аби когось не забути, але результати, повірте, поважні», — переконаний він.
За межами спорту
Олександр Шевчук добре відомий і за межами спортивного середовища. Він — рівненський журналіст, активний учасник громадського життя, а нещодавно додав до свого професійного портфеля ще одну роль — співавтора сценарію художньої стрічки.
Для нього спорт, журналістика і кіно — це різні інструменти, але з однією метою: говорити про людину, гідність і силу не здаватися.
«Навчитися добре фехтувати»
Плани на майбутнє Олександр формулює без пафосу, але з внутрішньою впевненістю.
«Зараз моя головна ціль — здобути майстерність. Навчитися добре фехтувати. А далі — як Бог дасть», — підсумовує він.
І саме в цій простоті — суть його шляху: постійний рух, робота над собою і віра в те, що розвиток завжди має сенс.
Ірина НИЧИПОРУК
