Сергій Кондрачук, який є депутатом Рівненської обласної ради та зараз проходить службу в ЗСУ, поділився своїм баченням щодо законопроекту про мобілізацію. Він переконаний, що цей закон – це іспит для влади і можливість показати, що мобілізація повинна бути справедливою.
Нагадаємо, що народні депутати очікують, що уряд внесе до парламенту другу версію законопроєкту про мобілізацію орієнтовно 6 лютого.
Уряд Зеленського відкликав свій законопроект «Про мобілізацію…» та збирається повторно його внести на розгляд ВР «з доопрацюваннями», виключенням резонансних пунктів, котрі збурили суспільство.
Сьогодні голова Верховної ради розповів, які зауваження до законопроекту передав уряду парламент.
«Він має бути справедливим» – висловив своє бачення стосовно цього Закону Президент, котрий, за логікою Конституції, сам мав би його вносити на розгляд парламенту, не перекладаючи відповідальність на свій уряд.
Раніше про справедливість у мобілізації неодноразово говорили чи не усі топ-чиновники, котрі відповідали на питання, яким бачиться процес поповнення українського війська новобранцями та звільнення з нього тих, хто воює уже майже два роки.
Слухаючи наших чиновників, оця «справедливість» звучить з їхніх вуст як знущання. Бо чи має право говорити про справедливість у мобілізації секретар РНБО Данілов, якщо його син призивного віку перебуває у Сполучених штатах? Чи має право говорити про справедливість міністр оборони, у якого, подейкують, діти там же, у США? Як може говорити про справедливість Президент, депутатів якого, його найближчих соратників, постійно викривають у неправомірному виїзді за кордон, налагодженні корупційних схем перетину кордону для третіх осіб? Чому ми не можемо взяти приклад з того ж Ізраїля, де зараз воюють чиновники топ рівня, їхні діти та найближчі родичі? Невже наші можновладці справді не розуміють, що без такого підходу ніякою справедливістю і не пахне та їм краще взагалі не вживати це слово?
Це мало би бути так. Секретар РНБО:
– Мобілізація має бути справедливою і вона торкнеться кожного. Може, ви не знаєте, але мій син зараз теж у війську. І племінник, і ще кілька близьких родичів.
Міністр закордонних справ Кулеба перед тим, як казати, що «ми будемо воювати лопатами», кілька разів подумав би, якби його «ми» – включало «кума, свата, брата», які теж воюють. Бо в противному випадку не «ми», а «вони, наші люди, будуть при потребі воювати лопатами, а ми і надалі сидітимемо у теплих кабінетах і продавати для армії яйця по 17 гривень».
Президент мав би запостити фотку Кошового у пікселі і підписати її: «Закон один для всіх. Підхід один до всіх. Бережи себе, Лисий».
Великий суспільний запит зараз на те, щоб першочергово були мобілізовані силовики-правоохоронці. Не скажу, що я підтримую на 100% такий підхід, але влада, яка прийшла виключно на популізмі, мала б рахуватися з переважною думкою людей. Не розумію, в чому проблема мобілізувати відсотків 20-30 суддів та прокурорів. І розповідати про це щодня на Єдиному марафоні. «Ось бачите. Така то районна прокуратура такої то області. По штату у ній 50 одиниць. З них 35 чоловіків. З них можуть служити за станом здоров’я та без відстрочок – 25. Сьогодні 7 з них уже пройшли мед.комісію в ТЦК і готуються до відправки».
Звісно, мамині квіточки, котрі ховаються від воєнкомів чи сидять по Польщах, знайдуть нові відмазки-прикриття свого боягузтва: «та ніхто суддів на війну не відправить», «все це показуха» і т.д. Але при такому підході тепер саме вони будуть не праві. А зараз, говорячи, що війна не стосується впливових та багатих, ухилянти багато в чому мають рацію…
Чому не можна внести зміни в Закон «Про вибори…», про «Державну службу…», прописавши там, що право балотуватися та обіймати ключові державні посади можуть лише ті, хто відслужив? Це би мотивувало йти до війська як діючих народних обранців та чиновників, так і тих, хто хоче ними стати в майбутньому.
Впродовж усієї нашої новітньої історії всі зрушення відбувалися завдяки активній пасіонарній меншості. Сотні тисяч людей руйнували Радянський союз, робили Революцію на граніті. Сотні тисяч – мільйон причетні до Помаранчевої революції, Революції Гідності. Решта нації переважно мовчки підтримувала чи й узагалі байдуже ставилася до того, що відбувалося в епохальні для нашої нації періоди. Сьогодні ж, коли триває війна, зусиль однієї лише активної меншості явно не достатньо. Ця меншість уже давно на фронті, багато кого війна забрала назавжди. Сьогодні потрібна масовість, потрібна безпосередня участь у процесі кожного українця, котрий здатен тримати в руках зброю. Домогтися такої участі влада може лише у тому випадку, коли справедливість в мобілізації буде реальна, а не декларована. Коли середньостатистичний українець дійсно побачить та відчує, що участь у війні не оминає нікого: ні багатого, ні владного, ні впливового. У протилежному випадку Президент провалить і цей іспит. Іспит на справедливість. Так як він провалив підготовку до війни, комунікацію з суспільством. Наша «оплескозалежна» влада звикла працювати виключно на результат “як воно виглядає”, а не як є насправді. У мобілізації важко буде зображати справедливість, якщо нею, в реальності, і не пахнутиме.