У перші години повномасштабного вторгнення він побачив ракети, що летіли над Україною, і зрозумів: залишитися осторонь не зможе. Уже 26 лютого “Смайл” повернувся до свого підрозділу. Не став чекати повістки, не вагався — ухвалив рішення взяти на себе відповідальність за безпеку близьких.
«До того я зброї в руках не тримав. Але стало ясно — або ми, або нас».
Позивний “Смайл”, 43 роки, головний сержант роти. Родом із Вараша. До війни будував плани, працював, виховував сина. Тепер — прикриває побратимів під вогнем, пережив поранення, рятував цивільних із-під обстрілів і щоразу повертався до строю.
Макарів. Засідка. Шестеро врятованих
На початку березня 2022 року “Смайл” разом із побратимом “Зевсом” готував засідку на ворожий танк у Макарові. Утім, техніка не з’явилася, натомість розпочався обстріл.
«Ми сиділи до 9 ранку. Командир сказав — чекати на ворога. Через якийсь час до нас вийшов місцевий: “Хлопці, і мене заберіть”».
На шляху назад військові вивели ще шістьох цивільних. Це були люди, які намагалися евакуювати дітей, але потрапили під обстріли й сховалися в хаті. Завдяки “Смайлу” й “Зевсу” усі залишилися живими.
«Ми не могли їх лишити. Просто взяли — і повели. Тоді ще не було страху. Було тільки “так треба”».
Куп’янський напрямок. Засідка. Поранення
Згодом — бої під Піщаним. “Смайл” зустрічав групу, яка мала зайняти позицію, коли сам потрапив у засідку. Дві кулі — одна в плече, інша в руку — вибили його зі строю.
«Я сам собі наклав турнікети. Сказав хлопцям, що не зможу допомогти — дві руки вибиті. Передав по радійці ситуацію. І пішов. Сам. До своїх. Повільно. Але йшов».
Йому могло не пощастити вижити, та дорогою до евакуації “Смайла” зустрів військовий із позивним “Хірург”. Він зняв турнікети, обробив рани й подарував шанс зберегти руки. На стабілізаційному пункті сказали прямо: ще трохи — і обидві кінцівки довелося б ампутувати.
«Імена рятівників — у моїй пам’яті. Я не забуду. Як і побратимів, яких більше немає».
Мотивація — син, який чекає вдома
У нього є 13-річний син. Пишається батьком, підтримує його, щодня надсилає смайлики й чекає відеозв’язку. Вони говорять майже щодня — і ця віра допомагає вистояти.
«Він каже: “Тату, ти найкращий”. А я не маю права бути слабким, коли він в мене вірить».
Родина залишилася в Україні: батько — людина з інвалідністю, мама — літня жінка. Брат теж був на фронті, але повернувся, щоб доглядати батьків. Тож “Смайл” тепер тримає оборону за двох.
«Мої хлопці, з якими починав – загинули. Тепер я — за них, за себе, за сина, за кожного, хто не дійшов».
Історія не про кулі, а про вибір
“Смайл” повернувся до строю вже після лікування, з важким досвідом, але не міг інакше.
«Хлопці не для того загинули, щоб віддати країну назад. Якщо ми втратимо її знову — то дарма всі ці жертви. А я не дозволю. Бо це мій син. Це мій дім. Мої побратими. І моя війна».
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” 104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Читайте також про воїна 104 бригади ТрО з позивним «Сич»