Відразу двох Героїв — цілеспрямованих, відданих, чесних Валентина Гмирака та Костянтина Гнітецького — Рівне проведе в останню путь…
Валентин Гмирак народився у Білорусі. Саме звідти був родом його тато. Але коли Валік іще був зовсім маленьким, родина переїхала на батьківщину мами — у Рівненську громаду.
Економіст за освітою, Валентин присвятив себе роботі у сфері торгівлі, був приватним підприємцем.
“Валік працював здебільшого у Польщі, саме там його і застали страшні події лютого 2022 року. Але він не залишився там, у відносній безпеці, а у перші ж дні повернувся додому. Відразу пішов у територіальну оборону , долучився до волонтерського руху та працював у Червоному хресті. А в квітні 2022 року не витримав і пішов у військкомат, аби записатися в добровольці. Він мав на руках військовий квиток, міг перебути ці події вдома, але це був би не Валік… Його записали у перелік “особливо бажаючих” і сказали чекати,” – розповідає дружина Героя Тетяна.
Патріот, правдолюб та правдоруб, борець за справедливість, Валентин не сидів склавши руки. Він продовжив волонтерську роботу і чекав свого часу.
“У березні 2023 року йому принесли повістку. Хлопці дивувалися, казали, що такого іще не бачили. Бо ж Валік не втікав, не ховався, а навпаки вийшов, потиснув їм руки, подякував, сказав, що давно цього чекав. Він насправді хотів іти воювати. Говорив, що повинен захищати свою Батьківщину, бо якщо усі поховаються, то ворог може прийти і в наше місто. А цього допустити не можна,” – продовжує дружина.
За чітку патріотичну позицію, характер, безстрашність та відповідальність Валентина поважали побратими. Його рекомендували до отримання звання сержанта. Був справжнім лідером для хлопців.
“Він завжди дбав про них, піклувався. Скільки разів говорили по телефону і тільки чую “Дядя Валік” — хлопці питали його думки, радилися, слухалися, хоча фактично за званням він був такий же, як і вони. Він умів організувати людей навколо, наприклад, самі ж з побратимами скинулися і купили автівку. Він був мотивований іти в бій, розумів, для чого він робить це,” – каже Тетяна.
Вдома Валентин був іншим — позитивним, веселим, компанійським, там, де він, завжди гамірно та весело. Гарний сім’янин, турботливий чоловік, він самостійно з нуля звів будинок для своєї сім’ї… Переживши важку втрату сина, усю любов Валентин та Тетяна віддавали доньці та онучці Варварі.
Та справжні Герої перші стають до лав небесного війська. 48-річний солдат Валентин Гмирак загинув 16 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Ямпіль на Донеччині…
Він міг би відзняти ще сотні, тисячі програм тут, на землі, але, напевно, Бог вирішив, що Йому на небі більше потрібен такий янгол… Людина з добрим серцем, прекрасний спеціаліст, професіонал своєї справи, люблячий чоловік та волонтер. Саме таким в серцях рідних та близьких назавжди залишиться герой Костянтин Гнітецький.
Корінний рівнянин, який все життя працював на благо розвитку культури рідного міста. Інженер-радіоелектронік за освітою, він стояв у витоків телебачення нашої області. Спочатку працював на MTV, яке далі перетворилося на канал Рівне 1. Далі була робота на державному телебаченні, яке нині – Суспільне. Свій у кожному колективі, з палаючими очима та натхненням, – так кажуть про нього колеги. Останнє місце роботи Костянтина – управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації.
Але нашого героя знає практично все місто, адже він працював з різними колективами та проектами.
“Ми були не просто подружжям, ми були ідеальним творчим тандемом, командою: журналіст-режисер та оператор-монтажер. У 2006 році ми з Костею створили власну студію-продакшн ОКО-pro (Оксана-Костя) і працювали чи не з усім містом, – ділиться дружина Оксана. – З 2010-ого ми волонтерили на Art Jazz festival, робили масу програм для Палацу дітей та молоді, філармонії, управлінь культури, лікувальних закладів міста. На початку повномасштабного вторгнення ми зробили волонтерський проект “Підвал TV”, що полюбився глядачам.”
Дружина каже, що не мала уявлення, як Костя буде служити у війську, але коли прийшла повістка, він не ховався, хоча мав право на бронь, а сказав: а хто ж, як не я? І пішов виконувати свій обов’язок – захищати країну.
Його призвали у березні, були навчання та підготовка. А вже 19 липня дружина Оксана отримала страшну звістку…
“14 липня зі Львова їхала машина в Костін взвод, можна було довантажити передачу для Кості. Ми зібрали потрібне і по приїзду машини він мав зробити звіт, що все отримав. Наша остання розмова була в п’ятницю, в суботу та неділю з ним не було зв’язку. В наступні дні – теж. А 19 липня мене повідомили про те, що 16 липня його не стало. Передачу він так і не розпакував…” – розповідає Оксана.
Прощання із Героями відбудеться 22 липня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають Костянтина Гнітецького на кладовищі “Нове”, а Валентина Гмирака — на кладовищі “Новий Двір ”…