Відбулося поховання 17-річного Максима Богуцького. Час вирушати на поминки. Навколо цвинтар, десятки пар очей з пам’ятників і ми… стоїмо з зеленим фартухом.
Дмитро (45) і Тетяна (47) затримуються, щоб показати мені його. Це абсолютно єдине, що у подружжя залишилося на згадку про їхнього 17-річного сина Максима, який загинув в той день, знаходячись в квартирі (а батьки пішли раніше в гості).
Я вперше зустріла його батьків на другий день рятувальних робіт – в них була така величезна надія в очах. Вони показали свій дім на 7 поверсі, точніше лише кухню, все, що лишилося, і сказали – “бачите, там досі вісить зелений фартух на холодильнику, подарунок сина з першої стипендії”. Наступного дня вони вмовили рятувальників дістати цю річ з уламків.
Цю квартиру, з краєвидом на ріку Дніпро, подружжя придбало рівно 10 років тому, і обожнювали ії. Наразі від машини, квартири не лишилося нічого, всі речі, і головне фотографії – все перетворилося у попіл.
Тетяна розповідає: “ми були дуже дружня родина. Максим завжди був з нами. Я завжди думала – як мені поталанило з сином. В нього було чудове почуття гумору, він любив готувати і навчатися новому”.
На поховання прийшли друзі і з дитинства, і з університета “Політех”, де Максим цього року вступив на перший курс програмування. Всі казали одне – який він був добрий й підтримуючий.
Саме поховання було важким: ховали його з накритим простирадлом. Тетяна тримала часто труну, дивилася на його портрет вдалечі і моторошно посміхалася якимось своїм думкам. Навколо всі ридали, а вона повторювала “не можна плакати, не плачте, Максим це завжди забороняв”.
В якийсь момент Тетяна майже втратила свідомість, її ледве підхопив чоловік…
Під кінець священники також не ховали своїх сліз…
Ця історія для мене – про всю безодню горя війни, яка забирає у людей абсолютно все.
Дитину, дім, речі, й навіть всі фото разом.
Все, що лишилося від “того” життя – цей зелений фартух.