Василь із позивним «Прапор» зустрів початок повномасштабного вторгнення так, як чинять лише найрішучіші — добровольцем. Уже 22 лютого він сам прийшов до військкомату. Його попередній військовий досвід і звання прапорщика не залишили сумнівів у його придатності.
У молоді роки він проходив строкову службу, згодом — надстрокову в радянській армії, де на Уралі отримав офіцерське звання. Повернувшись в Україну, на батьківщину, працював із технікою: був водієм, слюсарем, трактористом, зварювальником.
«Все, що пов’язане з технікою — моє», — зазначає він.
«Я з перших днів війни пішов добровольцем. У воєнкоматі черги стояли, але мене забрали одразу. Мені не треба було нічого доводити», — згадує Василь.
Три роки відслужив кулеметником
Три роки він служив кулеметником, а вже пів року — водій у 2-му батальйоні 104-ї бригади Сил ТрО ЗСУ «Горинь». За цей час чоловік пережив чимало, але навчився відмежовувати свідомість від тягаря війни.
«Я стараюся все, що стосується війни, викидати з голови. Не сниться мені, не думаю. Відключаюсь. Треба думати про майбутнє — про сім’ю, про цивільне життя», — ділиться він.
У Василя двоє синів — 32 та 22 років, а також двоє онуків: старшому — чотири, молодшому — півтора. Саме вони — головний стимул і найдорожчий тил.
«Для мене найкращий відпочинок зараз — це внуки. Мені 56 років. Я вже пенсіонер. Воювати старий, але ради них мушу. Бо дітям і внукам війни не треба знати», — наголошує воїн.
Воліє не говорити рідним про фронт
Тому він воліє не розповідати рідним про фронт. Як мовчали їхні бабусі й прабабусі після Другої світової, так і він обирає зберігати тишу.
«Дітей треба захищати, а не лякати історіями. Їм не треба знати, що ми тут бачили. Вони й так розуміють, де дід», — пояснює «Прапор».
Війна суттєво змінилася
Своїм досвідом він також відзначає, що війна суттєво змінилася — на передову прийшли дрони, FPV, новітні технології. Це, за його словами, справа молодших, які виросли в комп’ютерних іграх. А старші воїни мають робити те, що вміють найкраще.
«Кожному своє. Молодь хай займається дронами, бо вони це розуміють. А старші вже — хто на що вчився. Тут важливий кожен», — каже Василь.
Найбільше його особисте бажання звучить просто:
«Одне хочу — щоб війна швидше закінчилася. Щоб наші покоління більше не воювали».
Боєць упевнений: навіть якщо війна здається безкінечною, вона завершиться перемогою України.
«Будемо триматися до кінця. Бо знаємо, заради чого. За сім’ю, за дітей, за Україну. А після війни хочеться тільки одного — тиші й миру», — підсумовує «Прапор».
До слова, сьогодні 104 окрема бригада ТрО “Горинь” оголосила про вільні вакансії. У бригаді шукають тих, хто готовий діяти.
