Наприкінці року рівняни говорять не про плани й досягнення, а про найважливіше — життя, війну, людей поруч і тих, кого чекають.
У цих словах — різні інтонації, але спільний нерв часу. Ми зібрали особисті підсумки 2025 року від тих, хто прожив його серцем.
Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська називає 2025-й непростим, але головний висновок для неї очевидний – Україна вистояла. У своїх словах вона дякує кожному Воїну за прожитий рік і за державу, яка тримається попри всі випробування. Окремо — вічна пам’ять тим, хто віддав життя за свободу.
Для журналістки та волонтерки Олі Лірник цей рік — не перелік досягнень, а сума добрих справ, яких уже й не злічити. Вона говорить про довіру, плече поруч і спільне «робимо». За цими словами — конкретна допомога фронту: техніка, дрони, транспорт, зв’язок, медицина, побутові речі, підтримка бригад і спеціальні закупівлі. Цього року допомога була від постачання техніки, транспорту та зв’язку, ліків і медичних засобів, забезпечення побутових потреб бригад, до спеціальних закупівель для військових частин. Кожен пункт — від евакуаційних нош і турнікетів до авто та шліфувального верстата — став частиною спільної віри, відповідальності та підтримки тих, хто захищає Україну. Вона підкреслює, що це не просто список, а спільна відповідальність і віра, що у 2026 році вдасться зробити ще більше.
Начальник управління з питань стратегічного розвитку та інвестицій Володимир Муляр дивиться на 2025-й крізь призму особистого усвідомлення: якби у 2018 році він знав, яким буде цей шлях, мрії та цілі були б іншими. Для нього життя — це лише «сьогодні», єдиний день, у якому можна діяти. У своїх словах він дякує Силам оборони, близьким і всім, хто вірить в Україну, водночас болісно констатуючи: війна відкидає нас назад як суспільство. Його формула року — вижити, триматися і чесно робити свою роботу, пам’ятаючи ціну свободи.
Для поета Юри Матвійчука 2025-й — це не рік підсумків, а рік відсутності. Він пише про біль очікування й дякує тим, хто боронить Україну, і тим, хто тримає оборону в тилу. У нього підсумок року особливо гіркий адже його брат Володимир, зниклий безвісти. Для близьких це рік надії, молитви й нескінченного чекання.
Заступний міського голови Рівного, військовий Юрій Поліщук підбиває рік одним словом — «живий». Його сподівання на наступний рік таке саме — залишатися живим. У цій лаконічності — вся правда війни. Він дякує Богові, побратимам, волонтерам, друзям і навіть котам, які стали тихими «психотерапевтами» у важкі моменти.
Журналістка Вікторія Мамотюк назвала свій 2025-й «оголеним» — роком, який зняв усе зайве: маски, ролі та броню «я справлюсь». Це був час материнства без прикрас, війни, яка живе вдома, і постійної відповідальності за сім’ю на відстані. Вона сміялася, щоб не зламатися, говорила вголос про біль і самотність сильних жінок, залишаючись чесною і справжньою. 2025-й не зробив її м’якшою — він зробив її сильнішою.
Власниця закладу “Любу Тебе” Юлія Богданець наприкінці року теж не підбиває підсумків, а дякує. Богові — за зачинені й відчинені двері, за сили, які відкрилися несподівано, за людей і сенси, що проявилися з часом. Це вдячність без пафосу — тиха і справжня.
Переглянути цей допис в Instagram
Представник пресслужби ОК Захід Сергій Мініч називає 2025-й чи не найскладнішим роком свого життя. Роком, який був жорстким і безжальним до помилок, але водночас — чесним учителем. У своїх підсумках він говорить про відповідальність, втрату ілюзій, уміння розпізнавати підлість і не пускати її у близьке коло. Попри всі удари, Сергій дякує року за нові знайомства, зміну способу життя й нові орієнтири. Найважливіше ж — за те, що навіть у найтяжчі моменти 2025-й не зміг відібрати в нього найдорожче: людину, яка вірила й підтримувала.
Так виглядає 2025 рік у людських історіях Рівного: без прикрас, але з вірою. У словах тих, хто тримає, допомагає, чекає і просто живе — попри все.
