Юна рівнянка, Савчук Зоряна, учениця 7 класу школа «Центр Надії» м. Рівне написала зворушливий вірш про війну. Вона вирішила поділитися своїми рядками з нашими читачами.
Війна.
Одного ранку усі українці побігли по валер‘янку,
До сховищ! До сховищ!
По підвалах ми не хочемо сидіти,
та Донбас расея захотіла повторити
24 лютого 5 ранку ніколи не забудемо ніколи не пробачимо!
Та що з вами буде далі всі ми побачимо.
Поки ми завали розбиратимемо,
ви сахар шукатимете.
Ви завжди цілували руки брехні,
Поки люди з Донбасу,
За тихі ночі віддалиб дні.
Повітряна тривога-десь танки там горять.
Доки Азов чудо творять.
Вже прапор синьо жовтий в рюкзаку лежить як дивишся завжди бадьорить.
Харків палає, і Маріуполь за усі наші гріхи приймає
Чернігова майже нема, та завжди пам’ятайте що є карма!
майже окуповані Суми стояли незрушно.
Миколаїв теж своє отримує, та Кім доки все втримує.
І Київ за три дні не вдалося взяти, стоїть він незламний з самого початку.
Та Ірпінь, Буча і Гостомель ніколи нізащо не пробачимо.
Та й до Одеси все дійшло, що ж рокам зробили 2 жінки та трьох місячна дитинка досі не ясно.
Житомир стояв собі спокійно, доки у його будинок не попали прицільно.
Херсон спочатку стоїть окупований, але він ніколи не зламний. Херсон це Україна!
Тому що там жили собі спокійно українці, доки на ті землі не попали чужинці.
Та ми нічого їм не віддамо, це наша територія!
Тут кожен знає свої володіння.
Ми сильні-ми разом!
Коли ваша ‘Прекраная власть‘ стоїть у храмі та запускає ракети в жилі будинки.
У Херсоні величезні мітинги!
А у Маріуполі з укриттів не можуть вийти дітки!
Та доки Путлер у своєму бункері доживає,
Зеленський на зустрічі з Борисом приїзджає.
Доки орки крадуть у нас будки та ноутбуки,
Наші люди для ЗСУ передають подарунки.
Ось у чому наша різниця- ми живемо у вільній країні
А ви- як скажуть у телевізорі.
Ало! Мама это я твой син!
Кокай син? Мне по телевизору сказали у меня дочка!
А для нас усі це рідні син та дочка!
Ніколи не забудемо-ніколи не пробачимо