Денис — уродженець Вараша, інженер-енергетик за освітою, який знайшов своє покликання у війську. Сьогодні він тимчасово виконує обов’язки командира взводу розвідки та коригування у 104-й окремій бригаді «Горинь», куди прийшов півтора року тому як пілот безпілотних літальних апаратів. За цей час не лише опанував нові компетенції, а й перепідписав контракт, переконаний у правильності власного вибору.
Перший його позивний був «Еверест».
«Перший позивний був “Еверест” — мріяв туди піднятись. Потім змінив на “Гор” — це частина мого прізвища. Коротко й зручно».
Денис розповідає, що до 104-ї бригади прийшов свідомо, у 27 років.
«Це наша, рівненська бригада. Про підрозділ БПЛА були дуже хороші відгуки. Я сам обрав 104-ту і жодного разу не пожалкував».
За його словами, найбільше в армії він цінує чітку структуру та можливість професійного росту.
«Мені подобається структура. Коли люди на своїх місцях і розуміють, що роблять — армійський механізм працює дуже чітко. Тут можна не просто “відбути строк”, а розвиватись».
Після присвоєння звання молодшого сержанта Денис без вагань продовжив контракт ще на три роки.
Від пілота — до керівника взводу
У військо він прийшов звичайним солдатом, пройшов низку навчальних програм і став пілотом. Сьогодні відповідає за підготовку нових пілотів, технічне забезпечення, планування вильотів, розвідку та опрацювання зібраних матеріалів.
«Спочатку було тільки навчання: одне, друге, третє. Лише коли зрозумів техніку і процеси, мені довірили комплекси. Зараз ми працюємо з німецькими Songbird, українськими “Сірко-2М” та новими “Галками”».
Для Дениса робота з БПЛА — не лише про технологічність, а й про дисципліну та відповідальність.
«Літак — не просто “іграшка”. Їх треба берегти, ремонтувати, налаштовувати. Тут допомагає мій технічний склад мислення: люблю возитися з технікою, розбиратися, як що працює».
«Я бачу в цьому сенс»
За півтора року служби Денис переконався, що знайшов своє місце.
«В цивільне життя мене не тягне. У відпустці хотів тільки поспати й повернутися назад. Тут я бачу сенс: можу впливати на підрозділ, покращувати процеси, робити все ефективніше».
Родина, яка тримає
Надійний тил — важлива частина його історії: батьки, дві сестри, дівчина та старший брат, який із перших днів повномасштабної війни служить у 33-й ОМБр.
«Дівчину я до свого рішення готував: спочатку жартами, потім серйозними розмовами. В якийсь момент просто сказав: я йду в підрозділ, це мій усвідомлений вибір. Вона прийняла. Планували весілля й дітей — війна відклала, але не відмінила».
Про батьків говорить із теплотою:
«Мама — емоційна, завжди зі сльозами питає, коли повернуся. Тато спокійно сказав: якщо так вирішив — ми підтримаємо».
Реалістичний погляд на службу
Денис зізнається, що не ідеалізує війну, але й не драматизує власний шлях.
«Якщо ти нормальна людина і не боїшся роботи — служба не зламає. Навпаки, дасть можливість вирости. Якщо людина по життю токсична — їй буде погано в будь-якій частині».
Його мотивація проста й водночас найважливіша.
«Мені важливо, щоб ворог не зайшов в мій дім. Щоб сім’я жила спокійно. Це й тримає в строю».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Читайте також історію бійця 104 бригади з позивним «Петрович»
