Розповідь про подорож Румунією автомобілем, впродовж якої Антон Прохоров і Христина Присяжна відвідали скелясті схили гір та інші визначні місця, що радили друзі.
“В якості аперетиву, нарізка відео з нашої мандрівки, аби ви зрозуміли, чи варто читати далі.
Ми багато ходимо в гори. Дуже. І в більшості наші походи проходять Карпатами, адже дістатись до них надзвичайно просто, стежки добре розмічені, а різні куточки Карпат не схожі один на інший. Навіть з дуже і дуже частими вилазками в гори ми досі відкриваємо для себе в Карпатах нові неймовірні маршрути, як, наприклад, Гринявські гори, де ми побували на початку літа.
Та, часом, хочеться чогось іншого і більшого. Тоді думки летять в Татри і впираються в заборону на намети; або в Альпи, де основною перешкодою є вартість перельоту, якщо подорож не запланована завчасно. Цього разу думками ми пішли не на захід, а на південь і там нашу увагу привернула Румунія. З карти ми побачили, що гори займають значну її площу, а фотографії показали, що в північній частині вони схожі на Карпати, а в південній – на Альпи. Коли ми почули, що південна частина румунських гір зветься Трансильванськими Альпами, всі сумніви розвіялись і рішення “Румунія” було остаточно прийнято.
Виїзд намітили за два тижні, але підготовкою ми активно зайнялись лиш в останні пару днів перед мандрівкою. Як завжди, пішли по друзям з запитаннями “хто був?” і “що можна подивитись?”. В результаті отримали на карті півтора десятки точок, розкиданих по країні, і усвідомили, що за тиждень часу, а саме стільки ми мали на мандрівку, побачити все неможливо, якщо їхати громадським транспортом. Тому вирішили брати машину. А це цікавий новий досвід, адже раніше досліджувати країни машиною нам не доводилося.
Останню ніч перед виїздом ми склали орієнтовний маршрут і на ранок вирушили до Чернівців, де на нас чекали пакунки зі спорядженням на тестування, яке ми планували випробувати в горах. В Чернівцях ми зайшли в гості до друзів, які додали на нашу карту ще декілька точок і маршрут був відкорегований, адже ми вже розуміли, що втратили половину першого дня на очікування посилки, а кількість місць, які заслуговують на відвідини, лише збільшилась.
Врешті-решт, наш план виглядав наступним чином: кам’яні зубці біля гори Rarau – соляна печера Salina Turda – місто Sibiu – шосе Transfagarasan – радіальний вихід на гору Negoiu – радіальний вихід на найвищу вершину Румуніі, гору Moldoveanu – дамба на озері Vidraru – гірський масив Piatra Craiului – каньйон Bicaz – і останній день, якщо він лишиться – море.
Звісно, цей план був нездійсненний, але ми маємо ставити амбітні цілі, аби не нудитись в подорожах.
Добряче затримавшись в Чернівцях ми перетнули кордон лиш о дев’ятій вечора, тому до першої точки нашої подорожі, Rarau, дістались майже опівночі. Петляючі гірським серпантином з відмінним асфальтовим покриттям знайшли оглядовий майданчик зі столиками високо в горах і вирішили ночувати на ньому. Тут в нас майнула думка, що машина є достатньо великою і, розклавши задні сидіння, можемо спробувати ночувати прямо в ній. Виявилось, що це не тільки можливо, але й надзвичайно зручно, адже не треба шукати рівне місце для намету без гострих камінців, витрачати час на його розкладання-складання і переживати за вітростійкість. Припаркувався, розкрив сидіння, поклав килимок і житло готове. Прокинувшись вранці і відкривши багажник, ми могли споглядати таку красу:
Дорога приводить одразу до початку маршруту навколо зубців. Тому набору висоти майже немає. Через 150 метрів прогулянки лісом перед очима постає перша скеля.
Далі маршрут забирає праворуч і проводить по колу. Проте йти пробитим маршрутом було нецікаво і в якийсь момент ми звернули круто ліворуч, вгору, вибравши за мету невеликий перевал. З його вершини вид на зубці був ще захопливішим.
Поки фотографувалися почався дощ і лиш додав гострих вражень, адже за взуття для прогулянки були обрані сандалі, які жодним чином не пристосовані для спуску по слизькому мокрому камінню.
Нижче на спуску зняли невелике відео, аби показати вам навколишні краєвиди.
Залишок спуску був таким, що згадуватимемо ще довгий час. Стрибаючи поміж здоровенних валунів, ми добігли до стежки, яка привела нас до парковки.
Другу половину дня витратили на пошук грошей і документів які здавалися загубленими, а виявились надійно схованими в надрах машини. Тому до наступного пункту нашої програми, соляної шахти, дістались після її закриття і вирішили ставати на ніч просто на парковці поруч. Знак біля парковки сповіщав, що вона є виключно для автобусів, та жодного автобусу ми не бачили, і вирішили, що своєю ночівлею нікому не завадимо.
Щоденник туриста: Сімейний відпочинок на Осницькому водосховищі(+ФОТО, ВІДЕО)
На ранок, коли вже пакували речі, до нас підійшов поліцейський і попросив переставити машину. Жодних залякувань штрафами чи погроз. Англійською, спокійно і ввічливо.
Salina Turda на фотографіях, які бачили в мережі, виглядала чимось космічним, а в реальності виявилась ще дивовижнішою. В її надрах доступні для відвідування дві величезні шахти. Одна з них, верхня, має розміри 80х50х40 метрів. Це приблизно футбольне поле на глибині мінус 13-го поверху, якщо рахувати від першого рівня коридорів. Від поверхні землі можна додати ще 6 поверхів. Всередині є колесо огляду, настільний теніс, більярд, міні-гольф, боулінг, кінотеатр, магазинчики.
Друга шахта опускається ще на 13 поверхів нижче. На її дні є солоне озеро, діаметром 70 метрів, посеред озера розташований острівець, де можна взяти на прокат човен і поплавати під куполом висотою 120 метрів. Навіть, коли знаходишся всередині, не можеш усвідомити того масштабу. Прокат човнів коштує 70 гривень за 20 хвилин. Вхід в печеру вартує 140 гривень з особи.
Повітря в печері вологе і солоне. Температура – 10-12°С. З одягу достатньо легкої футболки і тонкої фліски. Дихається всередині неймовірно легко і зовсім не хочеться виходити назовні. З цієї причини ми не помітили, як пролетів час і, замість запланованих двох годин, гуляли по печері більше чотирьох.
Щоденник мандрівника: озера Полісся
Відвідувати печеру радимо з самого ранку. Бо вже починаючи з 10:30 місця на парковці знайти буде неможливо, а кількість відвідувачів всередині значно збільшиться, разом з чергами на ліфти, сходи і човники.”