Він готувався пов’язати життя з атомною енергетикою і саме з цією метою закінчив Національний університет «Одеська політехніка». Однак реальність внесла свої корективи.
«У планах було дещо інше, але життя змусило піти важчим шляхом», — розповідає Олександр.
«Працевлаштуватися на атомну станцію було складно: постійні співбесіди та прохання зачекати не залишали іншого варіанту, окрім як шукати іншу роботу. Так я потрапив до Польщі, де займався фасадними роботами».
Повернувся в Україну, а потім долучився до її захисту
У 2022 році «Док» повернувся в Україну. Разом із двома напарниками він створив власну будівельну бригаду та продовжив працювати вже вдома.
З перших днів повномасштабного вторгнення, попри стан здоров’ям, Олександр добровільно долучився до територіальної оборони, а згодом — до війська. Його одразу призначили бойовим медиком взводу.
«Не маючи медичної освіти, я розумів, що це буде складно. Тому продовжував навчатися, проходив курси й ставився до цього максимально відповідально, бо знав: саме від мене залежить життя побратимів».
Пройшов найгарячіші напрямки
На цій посаді він пройшов одні з найгарячіших напрямків — Бахмут, Куп’янський та Сумський. Нині Олександр служить старшим бойовим медиком мінометної батареї.
Найважчим періодом служби, за його словами, став Бахмут.
«Займався евакуацією та оглядом поранених. А згодом, коли не вистачало людей для ротації наших хлопців на позиціях, сам пішов на позицію і став старшим. Мені передали у підпорядкування чотирьох бійців, з якими ми разом утримували позицію».
Один із таких епізодів він пам’ятає до деталей:
«Ми рухалися групою з позицій до місця евакуації, коли по нас почав працювати танк.
Я йшов останнім у групі й на мить побачив, як червона пляма від снаряда пролетіла між мною та побратимом попереду. Адреналін тоді зашкалював. Далі всі дії були згідно з наказами старшого групи, що дозволило нам вийти цілими, без поранень, на точку. Я нарахував близько 20 пострілів. Але це лише одна маленька частина з усього, що довелося пройти».
«Завдяки рідним, які постійно молилися вдома, Бог врятував мені життя, хоч щоразу здавалося, що це вже все…».
Позивний “Док”
Позивний «Док» закріпився за Олександром одразу після призначення на посаду бойового медика.
«У взводі були хлопці з бойовим досвідом, які сказали: «У нас медик завжди був «Док», от і ти будеш «Док». З того часу я й став «Док»».
У тилу на нього чекають дружина Тетяна, двоє дітей — дев’ятирічний Ілля та однорічна Іларія, мама, рідні й близькі. Саме вони залишаються його головною опорою та мотивацією.
Плани на післявоєнне життя, каже Олександр, дуже прості:
«Поїхати в ліс, побудувати бліндаж і пожити там подалі від людей. Але це жарти. Найголовніше — повернутися додому живим і цілим, зі здоровим глуздом, та бути поруч із сім’єю».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Нагадаємо, “Добрий”: позивний отримав на кордоні. Міг залишитися в тилу, але долучився до ЗСУ
