Вона – успішна жінка та щаслива мама. В її долі було чимало приємних сюрпризів та гірких розчарувань. Вона довіряє людям і знає одне, що сім’я – головне у житті людини. Найрідніші мають мешкати у домі, сповненому затишку, надійній фортеці, у яку хочеться повертатися. Тому її робота – створювати у домі атмосферу, де житимуть щасливі люди.
Власниця ТМ “Затишний дім” Лариса ВЕЛИЧКО розповіла про тих, без кого її життя не мало б сенсу, – найрідніших доньку та сина.
– Виросла я у військовому містечку, яке було відокремлене від суспільства, в ньому вирувало своє життя – обмежене коло спілкування, закрита територія… Попри це всі ми, діти, були там однією сім’єю. І такі цінності, як дружба і довіра, я перенесла звідти у своє власне життя, у свою сім’ю. Переїхавши в місто, я тривалий час адаптовувалась до нового життя. Про власний бізнес і мови не було, й подумати не могла, що це моя історія. Почала працювати і відчула свою самостійність, відчула свої сили й показала амбіції. Все сталось в один момент. Я починала з продажу вікон, а з часом розвинула справу і зараз створюю “затишок під ключ”.
Виховую двох діток, доньку Віолетту та син Даниїла. У нас неповна сім’я, і це велика відповідальність ростити дітей самотужки. Змалку привчала їх до самостійності, щоб вони були адаптовані в соціумі, щоб їм було легко в тому суспільстві, в якому їм доведеться жити. Батькам потрібно бачити на крок уперед і пристосовувати дитину до умов, які диктує сьогоднішній день, а не власне минуле. Дитина – не “кімнатна рослина”, а особистість, яка повинна дати собі раду в соціумі.
Мої діти мають все, може, й з надлишком. Разом з тим я строга мама. Вмію бути щедрою, але дисципліну в домі підтримую. Так склалось, що діти мене розуміють і сприймають той заданий спосіб життя. Я для них друг. Так завжди було, і чим доросліші вони стають, тим більше це відчувається. Доньці вже 21, навчається у Львові на юриста, а взагалі всякі часи були. Перехідний вік давався непросто. Дитина в такому віці працює на випередження, намагається всім своїм виглядом показати, що вона самостійна особистість. Ми разом переживали ці вікові перипетії. Потрібно знати свою дитину, розуміти її, знайти точки дотику й формувати на цьому довіру. Розмовляйте зі своїми дітьми. Були складні ситуації, але через розмову ми знаходили примирення і рішення. Зараз це пригадуємо з посмішкою, донька дякує за підтримку, пораду. Потрібно бути відвертими і створювати умови, щоб дитина була відкрита до тебе. Такі взаємини формуються з дитинства. Відсутній страх за сказане, і за порадою дитина біжить до тебе, а не до чужих людей, які не завжди компетентні. Бо люди, яким можна повністю довіритись – це батьки, вони завжди хочуть для своєї дитини тільки добра і легкої долі.
Даниїлу – десять, він школяр і вже протягом трьох років займається карате. Енергію сина потрібно було спрямувати у правильне русло, щоб він ріс мужчиною і відчував наставництво. Слово вчителя, тренера – це, безумовно, авторитет, тож я наполягла на заняттях карате. Це не лише спортивний вишкіл, а й філософія, мислення. Спорт – це організоване дозвілля. А досягнення і перемоги стимулюють його до подальших занять. Виховувати хлопчика, як на мене, куди простіше. Ми з Даниїлом розмовляємо однією мовою, маємо подібні характери. У моїх дітей теплі дружні відносини, і син все частіше радиться, ділиться таємницями не зі мною, а з сестрою.
Я намагаюсь дивитись на дітей не з погляду свого дитинства, а враховувати сучасні тенденції, розвиток технологій. Немає такого, що, мовляв, у мене не було – і тобі воно не потрібно. Необхідно пристосуватись до змін і розмовляти з дітьми їхньою мовою, наскільки це можливо. Мої діти щасливі. Вони активно проводять дозвілля, мають змогу і весело поспілкуватися з друзями, і на вулиці прогулятись, і пограти за комп’ютером, і подорожувати, а різностороння активність вгамовує енергію, спрямовує її на фізичний на розумовий розвиток. Я й сама займаюсь різного роду активним відпочинком, подаю приклад. Досить тривалий час приділяю спортивним заняттям, та постійно хочеться спробувати щось нове. Сьогодні це танці, моє нове захоплення. А чому б і ні? Це захоплююче, незвично, складно та цікаво одночасно. Завжди радію якимось новим досягненням. Мені завжди було цікаво щось нове, складне, те, що я не пробувала, що вважала неможливим чи недосяжним. В мене немає такого поняття “не вийде” або “не вистачає часу”. Варто лиш оптимізувати свою діяльність.
Життя за планом і в задоволення, воно ось таке. А в домі затишок – це порядок, атмосфера любові, розмови про важливі речі та дрібниці. Єдина лінія для всіх. Важливо, щоб це розумів кожен член родини. Затишок – це коли спокійно, коли хочеш повертатися додому, бо там панує атмосфера любові, добра, взаєморозуміння, довіри та підтримки в усьому.