Рівнянка, відомий режисер Христина Сиволап, яка нині проживає в столиці, починає зйомку нового жіночого кіно. Про секрети зйомок, підготовку та очікування для глядачів Христина розповіла сайту The Devochki (http://thedevochki.com).
Христина Сиволап зараз працює над фільмом за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
Про початок роботи
Одразу після закінчення університету отримала фінансування від Держкіно на дебютний короткометражний фільм. Він мав певний фестивальний успіх, і на одному з показів його побачила продюсерка Олеся Лук‘яненко. Запропонувала мені зняти пілот серіалу «Тато Ден». Далі був сам серіал, а потім ще два міні-серіали.
Зараз працюю над своїм першим повнометражним фільмом, це буде екранізація прекрасного роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Бути причетною до цього проекту можу завдяки продюсеру Надії Зайончковській і студії FILM.UA. Зараз перебуваємо у підготовчому періоді — робота над сценарієм, кастингом.
У фільмі, над яким я зараз працюю, головна героїня — жінка, яка жертвує своїм життям заради інших. Кладе його на вівтар побуту. Вона впевнена, що у цьому її головне покликання, не бачить перед собою інших можливостей, при цьому залишається глибоко нещасливою. Дуже впізнаваний архетип української жінки.
Україні не вистачає різножанрових фільмів. Ще більше різних фільмів, щоб кожен глядач мав вибір за своїми вподобаннями, а не йшов до кіно тільки з патріотичних мотивів. Більше комедій, хорорів, драм, екранізацій літератури. Тепер мені значно легше затягнути друзів до кінотеатру на український фільм, але Україні все ще не вистачає своїх фільмів.
Про роботу над фільмами
Обираючи сценарій, перш за все зважаю, чи цікаво мені було його щойно читати. Якщо конкретніше, то звертаю увагу на присутність у ньому гумору та певної легкості (навіть якщо це мелодрама), відсутність пафосних пустих реплік, наявність виправданих мотивацій героїв та цілісних персонажів, ну і, звісно, чи зрозумілий та близький мені меседж цієї історії.
Знімання фільму складається з таких етапів: робота над сценарієм, паралельно кастинг, збирання докупи знімальної групи, пошук локацій. Далі затвердження акторів, костюмів, гриму, читки, розкадровки, репетиції з акторами.
Нерідко зустрічала акторів, які приходять на проби непідготовленими. У цьому немає жодного сенсу, бо незацікавлений актор і в мене не викликає зацікавлення. Це навіть якось підсвідомо відбувається – коли актор стоїть і довго намагається згадати текст, починаєш думаєш вже про якісь інші справи.
Ще до того як актор приходить на кастинг, у режисера вже є певні уявлення та очікування від того, яким має бути «той самий». Тому акторам, котрі не проходять кастинг, не варто сприймати це як власну поразку, це лише неспівпадіння двох суб’єктивних поглядів.
Магія відбувається тоді, коли актор додасть персонажу щось своє, коли відбувається якесь дивовижне співпадіння власної органіки людини із поставленим завданням. Коротше, коли актор здивує. Звучить як протиріччя стосовно попереднього пункту, але так воно і є.
Найбільш безсонний період — зйомки. І потім вже монтаж, робота зі звуком та музикою, кольорокорекція, візуальні ефекти, якщо потрібно.
Про сексизм в індустрії
Найсильніше із сексизмом я зіштовхнулась ще в університеті. Там ми часто чули, що «Режиссура – не женская профессия». При цьому на моєму курсі вчилися четверо хлопців і шестеро дівчат. Зараз із чимось більшим, ніж якісь несміливі жарти, я не стикаюсь.
Частіше, на жаль, це буває у побуті. Зустрічаюсь із сексизмом, керуючи автівкою на київських дорогах, думаю, всі жінки-водії розуміють, про що я. У професійній діяльності, на щастя, ця тема особисто мене зачіпає не часто.
Про колег
Спілкуюсь тісно з одногрупниками. На щастя, тепер ми колеги. Ну і взагалі, майже все моє коло спілкування — люди із кіно-, телеіндустрії, тут, напевно, немає нічого дивного. Загалом, слідкую за українськими фільмами і намагаюсь дивитись їх саме в кінотеатрах. Улюблені — «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, «Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва, «Плем’я» Мирослава Слабошпицького.