Нині відзначаємо річницю нашої першої великої перемоги – звільнення Херсону. Дуже пам’ятна ця дорога до Херсону побратимам рівнянина Богдана Горійчука з Першої бригади спецпризначення ім. І. Богуна.
Своїми спогадами про боротьбу сина на Херсонщині згадує мама Героя:
Вони кілька днів йшли до Херсону пішки, услід за утікаючим ворогом, зачищаючи територію від мін та ворожих елементів. Лиш по їхніх слідах, після проведеної ними роботи вже могли безперешкодно рухатися наші моторизовані частини.
У першій лінії тих, хто звільняв Херсон, був мій син. Ноги в хлопців були стерті до пухирів. До крові. Благо, стомлених бійців на підході до Херсона в якомусь селі тепло зустріли чиїсь матері. Зібрали що було із трьох хат на стіл, хлопці помилися та виспалися й почувалися так, наче вдома побували.
Пост сина у Фейсбуці, датований 10 листопада наразі вже недоступний для поширення. Тож повторюю його слова, які вже стали крилатими. Цими словами названо декілька матеріалів у ЗМІ.
“Щасливий визволяти рідну землю…” – так означений настрій тієї миті. Слова, написані під час короткого привалу. Щоб збагнути це щастя, відчути його, треба бути українським воїном-патріотом.
Пам’ятаймо про ту ціну, яку заплатили і досі платять наші сини за визволення рідної землі. Тоді нам думалося, що перемога вже ось-ось…
Минув рік. Скількох ми вже похоронили з того часу – не злічити… Скільки сиріт, вдів. Скільки горя людського, кривавих сліз виплакано. Та все ж перемога буде!
Вічна пам’ять тим, хто поклав на вівтар нашої свободи своє молоде життя. Слава тим, хто продовжує торувати цей важкий кривавий шлях до нашої істинної слави Україні!