Архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон вчергове звернувся до духовенства та вірян Української Православної Церкви Московського патріархату Рівненщини:
Ваше Високопреосвященство митрополите Анатолію, Ваше Преосвященство єпископе Пимене, всечесні отці, дорогі брати і сестри Української Православної Церкви, в єдності з Московським патріархатом Рівненщини!
Ось і минуло 9 травня, і знову всі ми переконалися, що російське зло не може перемогти Українське Добро! Століттями у минулому та десятиліттями у сучасній історії нас – справжніх і щирих українців – переконували, а іноді зомбували тезами і догмами про якесь «особливе спасіння» і «російське царство небесне». І дуже часто багато хто, з великим розчуленням і щирою довірою слухаючи московські байки, добровільно ставав рабами – але не Божими, а московськими!
Чому я сміливо про це кажу, бо вважаю, що настав час поділитися особистою історією свого становлення як монаха і архієрея Помісної Православної Церкви України.
Не буду описувати все, але розкажу про одну дуже важливу історію мого життя. Будучи студентом Київських духовних шкіл, я в черговий раз, перед тим як поїхати додому на канікули, прибув у двотижневе паломництво до Почаївської Лаври. І саме тут трапилася важлива подія у моєму житті. Коли пішов на сповідь до схиархімандрита Всеволода (нині покійного), він, вислухавши мою сповідь та бажання залишитись послушником у Почаївській Лаврі, строго заборонив мені, сказавши, щоб я постригався в монахи там, де навчаюсь – у Михайлівському Золотоверхому монастирі, додавши, що там від мене буде більше користі для Церкви, ніж у Почаєві.
Саме так – шанований старець отець Всеволод, будучи в Московському патріархаті, буквально духовно наказав мені прийняти постриг і послух у Київському патріархаті, який був на той час! Хочете вірте, хочете не вірте, але це для мене стало міцним і надійним фундаментом духовного життя, на якому я до сих пір намагаюся міцно стояти і ніколи не впасти! І з того часу я зрозумів, що «канонічні» й «неканонічні» – це все байки і маніпуляції, щоб творити велику політику, але, на жаль, дуже високою ціною!
Мені ніколи в житті не було легко, але легких шляхів ніколи не шукав і не буду шукати, але я щасливий навіть за всі великі випробування, які були і є в моєму духовному житті!
Тому, брати владики Анатолій і Пимен та всечесні отці Рівненської та Сарненської єпархій Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом, сердечно прошу, бо вважаю своїм правом це робити, звільніться від духовних тягарів московської ідеології, яка сьогодні всьому світу показала своє справжнє обличчя. Дорогі владики Анатолію і Пимене, прошу Вас – станьте сміливими: приєднуйтесь до Православної Церкви України разом зі своїми пастирями і паствою!
Разом з тим, сміливо прошу і настоятелів парафій – якщо бачите, що ваші архіпастирі досі залишаються в полоні московського рабства, переходьте до нас разом зі своїми громадами, адже двері нашої Церкви відкриті для всіх вас.
Досить всім нам московських байок про «спасіння через російську ідеологію» – адже наш Всемогутній Бог ще дві тисячі років тому звершив наше спасіння і дав нам заповіді любові й людяності. А там, де нема любові, як це зараз у російській церкві, не може бути і спасіння!
Прошу вас, улюблені у Христі брати і сестри, приходьте до Помісної Української Православної Церкви, бо Вона як любляча мати – чекає усіх!
З братньою любов’ю
Іларіон,
архієпископ Рівненський і Острозький