У Рівному триває довгождана реконструкція сходів біля Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру розпочалися ремонтні роботи. Йдеться про сходи з боку вулиці Пересопницької. Однак поки що там не видно жодних інклюзивних елементів – ні пандуса, ні підйомника, ні, навіть, перил.
На сторінці в.о міського голови Віктора Шакирзяна з’явилося повідомлення про те, що пандусу на цих сходах може не бути:
“”Управління містобудування проаналізувало можливість облаштування пандусу на сходах. Було розглянуто кілька варіантів, проте від цього рішення відмовилися. За 40 м від сходів вже є зручний пологий маршрут тротуаром вздовж готелю «Україна», який веде на площу. Пандус на сходах мав би надто великий ухил, був би громіздким і менш зручним”.
Натомість планують “встановити новий сучасний пандус на центральному вході, який відповідатиме нормам доступності, а також підйомник, що забезпечить безперешкодний вхід для людей на візках, серед яких багато ветеранів”.
Натомість громадськість звернула увагу на те, що і сходи мають доступними, а люди з інвалідністю не повинні долати додаткові сорок метрів. Один із тих, хто висловив свою точку зору, це Віталій ГОЛУБЄВ – журналіст, секретар НСЖУ, засновник та керівник Школи універсального журналіста, який також, до речі, має донечку з інвалідністю.
Ось його допис, який з’явився на сторінці Фейсбук щодо цієї ситуації.
МАРШРУТ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ БЕЗ… БЕЗБАР’ЄРНОСТІ
Як на мене, це цинізм: у центрі Рівного облаштовують сходи біля драмтеатру без пандусів і перил, але публічно називають це “частиною маршруту безбар’єрності”. Як на мене, варто привернути до проблеми увагу влади і громадськості, поки відремонтовані сходи офіційно не відкрили і ще можна щось змінити.
Трохи передісторії для тих, хто не в темі. Багато років у центрі Рівного муляли око городянам аварійні сходи біля театру. За версією влади, бажаючих відремонтувати їх не знаходилось, хоча двічі, ще до повномасштабки, оголошували тендери. Потім питання стало на паузу, а зараз знайшлась можливість “зашити” ремонт у маршрут безбар’єрності, який нині облаштовують в центрі міста.
Маршрут цей – справді потрібний, і там, де роботи в основному завершені (вулиця Симона Петлюри, скажімо) справді – одне задоволення пройтись. Як тато трьох донечок, одна з яких має інвалідність, я особливо вдячний місцевій владі за довгоочікуване облаштування зручного пішохідного переходу на розі вулиць Словацького і Петлюри. Це дуже спростить наші сімейні походи до лялькового театру, бо раніше треба було пробиратися проїжджою частиною між машинами, це було дуже незручно і небезпечно.
фото з facebook.com/vitaliyholubyev
Десятки тисяч городян це оцінять. Дякую всім причетним.
А ось із сходами вийшов ганебний “провтик” – ні пандуса, ні підйомника, не перил. Який нині треба мати мужність визнати і виправити.
Ось у чому справа.
У коментарі місцевому телеканалу в.о. мера пояснив, що фахівці управління містобудування та архітектури вивчали можливість облаштувати там пандус, але прийшли до висновку, що він буде громіздким і незручним. А за 40 метрів до театру є зручний заїзд. Тому людям на кріслах колісних не буде проблемою скористатись іншим маршрутом поряд.
Також голова облдержадміністрації обговорив з директором театру можливість встановлення сучасного зручного підйомника на вході в театр.
І офіційні джерела та колеги з різних медіа все це поширили.
фото з facebook.com/vitaliyholubyev
Пояснюю, що тут не так. І чому активна громадськість (а останні події показали, що вона у нас ще залишилась) має домагатися, щоб сходи переробили на безбар’єрні.
1. Ці сходи – не лише до театру. Це частина міської інфраструктури. Ними користуються не лише відвідувачі вистав. Тому відсилка до наявності іншого маршруту не зовсім виправдана. Хтось хоче зайти з вулиці Пересопницької і вийти туди, хтось прямує в бік продовольчого ринку і т.д. Тобто, повторю, цей елемент міської інфраструктури варто розглядати в ширшому контексті – як частину міських шляхів. А не лише як спосіб дістатися театру, якому є альтернатива.
Зрештою, влада ж позиціонує цей ремонт саме як частину облаштування “маршруту безбар’єрності”, а не лише як спосіб спростити відвідання театру. Тоді логічною виглядає послідовність у діях: якщо маршрут безбар’єрності – то безбар’єрність у кожній його точці. А не лише так: “запишемо це частиною маршруту безбар’єрності, щоб легше було знайти на це гроші, а по факту обійдуться ті інваліди…”.
Тому підйомник у театр – це добре, але проблеми сходів це не вирішує. Альтернативний шлях до театру – так само добре, але проблеми сходів, які на папері є частиною маршруту безбар’єрності, а по факту абсолютно нею не є, це не вирішує.
Вище я вже пояснив: це не суто театральна історія, і зводити все до того, що буде інший спосіб потрапити в театр – це ігнорувати проблему і переводити її в іншу, вужчу, площину. Зручнішу, щоб нічого не змінювати.
2. А справді настільки неможливо встановити там пандус? Цікаво, були якісь громадські обговорення? Можливо, до них навіть були залучені інваліди – реальні, з вулиці, не ангажовані бюджетною допомогою? І всі справді погодились, що не варто?
Чи просто “провтикали” насправді? Або ще гірше: вирішили, що перетопчуться ці інваліди, подумаєш?
Навіть якщо припустити, що встановити на цих сходах пандус – завдання космічної складності. А перила встановити – теж неможливо? Приварити пару шматків арматури?
Ось у під’їзді, де я живу, на першому поверсі є 5 сходинок. І наш голова ОСББ Олег Іванович знайшов можливість за один день облаштувати там поручні. І тепер наша донечка з інвалідністю Іванка рада, що виходити з під’їзду і заходити їй стало зручно. І це при тому, що в нас є боржники по квартплаті, і бюджет ОСББ – копійчаний.
А тут при далеко не копійчаних бюджетах і зовсім іншому масштабі охоплення цільової аудиторії ніхто навіть і не подумав про ті пару нещасних шматків арматури, які стануть зручними перилами для людей восени, взимку, в дощову погоду, та й завжди для всіх, кому при пересуванні зручніше триматися за опору.
За що там триматися зараз??? Подивіться сюжет телеканалу “Рівне 1” – залишу посилання в коментарі. Як людина з інвалідністю тримається за стіночку, щоб здолати ті пару сходинок. Дивитись на це боляче, соромно і ганебно.
То де вона, ваша безбар’єрність?
(Відразу скажу: сюжет “Рівне 1” гострий, але, як на мене, не до кінця збалансований – весь фокус критики спрямований на в.о.мера, хоча це, як мені відомо, спільний проєкт міста та області, та й театр тут теж якось причетний, як не крути. Я би взяв більше коментарів і уникнув власних оціночних суджень, які надто кидаються в очі. Але я той сюжет не робив, тому це лише погляд збоку. Зрештою, суспільна важливість порушеної теми переважує певний дисбаланс, присутній в сюжеті. Тому дякую, що зробили бодай так, як зробили).
3. А тепер – найголовніше.
Безбар’єрність має стати не лише гаслом на рекламних конструкціях, якими обвішали моє місто, як, мабуть, і інші міста України. Це має стати нормою “за замовчуванням” для всього, що будується, облаштовується в кожному населеному пункті України. Або безбар’єрно – або ніяк. Крапка.
Незабаром ми будемо країною номер один у світі за кількістю людей з інвалідністю. І Україна, як країна, що матиме унікальний трагічний досвід війни, також має шанс стати найбільш безбар’єрною, інклюзивною країною в світі. Але за однієї умови: якщо безбар’єрність стане філософією, яка пронизуватиме все. А не лише способом витратити гроші.
Тому тут справа не в тому, чи здатні люди на кріслах колісних проїхати зайві 40 метрів, щоб потрапити до театру. Здатні, чого гріха таїти. Але не зобов’язані це робити. А ось влада – міська, обласна, державна – зобов’язана кожен свій крок тепер проєктувати саме з фокусом на безбар’єрність.
Тобто першим питанням має бути не “чи є альтернативний шлях, який дозволить не робити на цьому об’єкті елементи безбар’єрності”, а “як зробити цей об’єкт безбар’єрним попри всі наявні труднощі”.
Це здорові мають думати, як об’їхати зайві 40 метрів, а не люди на кріслах колісних і мами дітей на візочках. Тобто має бути все навпаки. З голови перевернутим на ноги.
Це просто питання принципів, питання світогляду. Питання вибору цінностей. Або безбар’єрність – або спекуляція на безбар’єрності, профанація безбар’єрності, цинізм.
Поки що я бачу друге. На жаль.
Сподіваюсь, після цього допису знайдеться вдосталь активних людей, які конструктивно і дієво відреагують. Останні – і не лише останні – події показують: тиск громадськості творить дива.
І коли восени відкриють ті багатостраждальні сходи, вони будуть придатні не лише для гламурних фотосесій чиновників та їхньої свити, які прийдуть на відкриття театрального сезону.
І це стане уроком для всіх. Бо тепер – повторю – має бути лише таким чином: або безбар’єрно, або ніяк.