Інтерес до успішних людей завжди підкріплений бажанням дізнатися, а як вони заробили свій перший мільйон, гідну посаду, а хто їхні батьки чому їм так легко все вдається… Про свій шлях до успіху розповідає Олександр Шатковський.
Як все починалось
Народився я у звичайній сім’ї у Луцьку – , батьки без вищої освіти але з прагненням забезпечити її своїм дітям. Один з небагатьох серед своїх знайомих (а це були голодні 90-і) вирішив вступити до університету у Києві і успішно провчився там 5 років. З державними закупівлями, як не дивно, познайомився якраз в КНЕУ – це була тема моєї дипломної а згодом і наукової роботи, до речі, перше дослідження такого роду в Україні. На жаль, через те, що зіткнувся з корупцією захистити не вдалось, але я мав змогу застосувати набуті знання на практиці.
Після закінчення університету з працевлаштуванням було проблематично. На щастя, у 1998 р. мене спіткала «посмішка долі» – практика в Міністерстві економіки України в Управлінні матеріальних балансів і державного замовлення («доісторичний» попередник Департаменту регулювання публічних закупівель). Там було дуже цікаво, у пригоді стало знання польської (з якої перекладав польське ж законодавство про закупівлі) та англійської. Я їм теж сподобався, і в кінці 4 курсу мені запропонували роботу. Я вагався, адже була приваблива (на той час) альтернатива поїхати працювати чорноробочим напівлегалом в Італію. Все-таки вирішив спробувати залишитися на рік і так воно й закрутилось.
Кар’єрний ріст
В Міністерстві економіки наприкінці 90-х відбувалося омолодження апарату, поступово «радянські зубри» йшли на пенсію, а тому існували гарні кар’єрні можливості. Взагалі державні закупівлі – це досить перспективна справа, тут присутній міжнародний ринок. Україна знаходиться в центрі Європи і є великою за розмірами – це робить нас апріорі потужною країною.
У 2000 р. був прийнятий перший закон про закупівлі і тоді почалось багато робити. Для країни це стало величезним шоком, бо раніше до того тендери майже не проводили. Люди завжди важко сприймають нове, а тому перша реакція була вкрай негативна. Ми їздили у відрядження по всій Україні – розповідали що таке закупівлі і як ними користуватися. Це був хороший досвід. Складний період настав коли була створена славнозвісна та корупційна Тендерна палата України. Війна з ними тривала довго: вони нас пресували, морально тиснули та звинувачували у «перевищенні службових повноважень». У 2006р. тогочасний міністр попросив мене відступитись, не займатись «опортунізмом», і за таких умов я вирішив звільнитись. Вважаю, це було правильне рішення – краще ніяк чим як-небудь.
Після цього очолив юридичне управління Держкомтелерадіо, де отримав цікавий практичний досвід юриспруденції і медіа-права. У 2008 р. перейшов на посаду радника з правових і господарських питань у СБУ. Там частково працював над викриттям корупційних схем, які діяли на службі роками. А у 2009 р. розпочав роботу у міжнародних проектах ( ЄС, Світовий банк, ЄБРР), де і залишаюсь до сьогодні. Між проектами займаюсь вільним консалтингом з питань закупівель. Цікаво спробувати себе у різних ролях – покупець, продавець, арбітр, регулятор. Тоді краще починаєш розуміти мотивацію людей і передбачати їх дії.
Неоціненний досвід на державній службі
Державна служба – це величезна школа життя, завдяки якій я отримав чудовий досвід, а деколи це найбільш доступний соціальний ліфт. Саме під час перебування на державній службі мав можливість безкоштовно здобути другу вищу освіту, здійснив багато закордонних відряджень (мав щастя побувати в Швеції, Великобританії, Польщі, Індії, Німеччині, Хорватії, Словаччині, Франції, та Японії). На жаль, в суспільстві є легенда, якщо ти державний службовець, то значить корупціонер, злочинець. Чомусь люди вважають, що бізнес «святий», а держава погана. Але так не буває, фізично не буває.
Зараз значною мірою легше працювати на державній службі, а особливо у публічних закупівлях – замість консервативного середовища напівтемних коридорів між бюрократичними сотами “відділів” натхненно пульсує Команда (відома в народі як ProZorro) молодих, толкових, цілеспрямованих, ідейних і патріотичних реформаторів. Біля них і на порозі 40 років “інфікуєшся” цим запалом і вважаєш за честь працювати з такою командою, без єлею і піни, а спільного результату заради. Приєднання до такої команди, на мою думку, велика удача.
Що я робив правильно? Вчасно йшов на іншу роботу. Вчасно зупинявся. Якщо цього не зробити, ти перестаєш розвиватися і пливеш за течією. Найстрашніше для мене – це втратити шанс управляти своїм життям. Глобальних помилок не робив. Якби вони були, то я б напевно не працював там, де зараз працюю. Проте, звичайно, завжди можна зробити більше. Наприклад, коли з тендерною палатою воювали, могли прорахувати і зробити краще. В якомусь сенсі ми тоді їм програли, але зате всі тепер знають, що тендерна палата – це кейс зло.
Компетенції які стали ключовими в кар’єрі:
- Велику роль в кар’єрі зіграла готовність працювати в нещадному режимі і при цьому не вимагаючи якихось регалій та бонусів.
- Спроможність дивитися на ситуацію з декілька ракурсів, а не сліпо вірити в щось одне і бути впевненим, що лише це правильно.
- Готовність не думати, що ти завжди правий. Я часто сумніваюсь, навіть в дрібницях. Сумнів – не означає невпевненість, це означає довший шлях, але, можливо, до якіснішого вирішення.
- Вміння спілкуватися у ділових кругах, особливо комбінувати повагу до людей з вищими посадами з почуттям власної гідності. Сьогодні ви міністр, а завтра ні. А люди ми завжди.
Джерело: https://prozorro.gov.ua/news/istoriyi-prozorro-yak-rozvinuti-sebe-proekt-ta-krayinu-oleksandr-shatkovskij