Назар родом із Млинівщини з перших днів служби прагнув більшого — опинятися там, де найважче і найнебезпечніше. Йому 29 років. Нині він служить у 47-й окремій інженерній бригаді Сил підтримки Збройних сил України.
Свій шлях у війську розпочав кулеметником. Згодом служив у роті бойового забезпечення, а пізніше перевівся до саперного батальйону. Працював на гуманітарному розмінуванні, однак не полишав бажання бути на передовій — там, де від рішень і дій залежить життя інших.
Позивний отримав не випадково
Позивний «Туман» він отримав не випадково. Його робота — в умовах обмеженої видимості, коли кожен крок може стати вирішальним. Там, де інші губляться, Назар діє впевнено й зосереджено — тихо, точно, прикриваючись хаосом бою.
Перші бойові виходи завершилися пораненням, однак після лікування він повернувся у стрій. Найнебезпечнішими стали завдання на території ворога. «Завдання — зробити прохід, вивести піхоту і замінувати за собою. Поки туман — треба рухатись, інакше всіх поховають».
Один із маршрутів, яким довелося йти групі, бійці називали «дорогою смерті». «Тих 500 метрів через кордон називали “дорогою смерті”. Позаду — ворожа техніка, спереду — FPV-дрони. Нам пощастило — евакуація пройшла організовано».
Харківщина запам’яталася густими туманами, мінними шлагбаумами та постійними вибухами. Були поранені побратими, втрати, нові атаки дронів після втрати половини групи. «По звуку вже знаємо, яку вагу несе. Треба 9 секунд, щоб сховатися».
Залишилося троє
Залишилося троє. Попри болото, дощ і страх, вони виконали завдання: розтягнули єгозу та доправили боєкомплект на «нуль». Вирішальними стали злагодженість і взаємна підтримка.
За мужність і службу Назар удостоєний відзнаки — Золотого Хреста «За оборону України».
За повідомленням з Рівненської ОВА.
Нагадаємо, “Док”: Той, хто рятував Захисників України на найгарячіших напрямках. “Добрий”: позивний отримав на кордоні. Міг залишитися в тилу, але долучився до ЗСУ
