У сучасній медицині серцево-судинна хірургія є однією з найскладніших і водночас найважливіших сфер. Лікарі, які працюють у цій галузі, щодня беруть на себе величезну відповідальність за життя пацієнтів. Один із таких спеціалістів – Тарас ДОМАНСЬКИЙ, кандидат медичних наук, серцево-судинний хірург Рівненської Центральної міської лікарні та провідний кардіохірург відділення трансплантації серця і кардіохірургії інституту ім. Шалімова. У цьому інтерв’ю він розповідає про свій шлях у медицині, виклики професії та значення сім’ї у житті лікаря.
– Розкажіть трішки про своє дитинство. Чи мріяли ви з дитинства стати лікарем?
– Моє дитинство проходило у спокійному, найкращому місці – місті Рівне. Я ріс звичайною дитиною, мене оточувало багато друзів різного віку. Я був досить комунікабельним і легко знаходив спільну мову з однолітками. У шкільному віці відвідував різні гуртки прикладного мистецтва. Своє майбутнє я не пов’язував із медициною, більше цікавився правовою сферою, тому у старших класах брав участь в олімпіадах із права.
– Чи були у вашій родині лікарі, які вплинули на вибір професії?
– У моїй родині мама була медичною сестрою, працювала медичною сестрою в поліклініці, а згодом – у діагностичному центрі ім. В.М. Поліщука. Щоправда, не це стало вирішальним чинником у виборі мого шляху. Одного разу я подав документи до НМУ ім. О.О. Богомольця у Києві та успішно був зарахований за результатами співбесіди.
– Як ваша сім’я ставиться до вашої професії, яка потребує великої віддачі та часу?
– Найбільшим своїм здобутком я вважаю свою сім’ю – дружину Світлану та доньку Соломію. Вони – мій справжній тил і підтримка. Дружина також лікар, тому розуміє мій ненормований робочий графік і те, що мене можуть викликати в будь-яку пору доби. Часто не буває повноцінних вихідних, і телефон я не можу просто вимкнути. Проте кожну вільну хвилину намагаюся проводити з сім’єю, адже я дуже «домашній».
– Чи вдається вам знаходити баланс між роботою та особистим життям?
– Знайти баланс між домом і роботою буває непросто. Навіть вдома я часто думаю про операції, планую завтрашній день, аналізую минулі випадки. Багато читаю, шукаю нові методи лікування, займаюся науковою роботою. Пошук балансу – це постійний виклик.
– Чому ви обрали саме кардіохірургію?
– Після закінчення інтернатури переді мною постало питання про подальше працевлаштування. Я звернувся до завідувача відділу кардіохірургії Артура Габрієляна, розповів про себе і запитав, чи можу розпочати свій професійний шлях під його керівництвом. Він дав ствердну відповідь, і з того часу почалося моє становлення як кардіохірурга. Своїм вчителем я вважаю Артура Габрієляна. Згодом я мав честь навчатися у таких професіоналів, як Paul Sergant, Jarek Benedic та інших, і у кожного з них я багато чого навчився, за що я всім дуже вдячний.
Операція на серці – це завжди відповідальність, і навіть планове втручання може перетворитися на екстрену боротьбу за життя.
– Чи були випадки, коли ви рятували пацієнта буквально в останню мить?
– Операція на серці – це завжди відповідальність, і навіть планове втручання може перетворитися на екстрену боротьбу за життя. Одного разу після успішно проведеної операції мене терміново викликали до реанімації через масивну кровотечу. Стан пацієнта погіршувався з кожною хвилиною. Я одразу прийняв рішення про негайне повернення до операційної. Серце пацієнта майже зупинилося, але завдяки злагодженій роботі команди нам вдалося стабілізувати стан пацієнта, зупинити кровотечу і врятувати життя. Саме такі моменти нагадують, чому я обрав цей шлях і як важливо не втрачати концентрації навіть у найскладніші миті. У таких випадках усвідомлюєш, наскільки важливим є кожен момент.
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова
КНП “Центральна міська лікарня” РМР
Читайте також: У Рівному провели операцію на працюючому серці