Вул. Драгоманова, 17
У цьому будинку неодноразово зупинявся український письменник, історик, фольклорист і громадський діяч М. П. Драгоманов.
У вересні 1867 року тут зупинявся український композитор М.В. Лисенко.
У 1896-1916 роках – зупинявся і працював археолог етнограф, один з перших академіків України М. Ф. Біляшевський.
Вул. Драгоманова, 19
У Рівненський гімназії (нині краєзнавчий музей) з 1866 по 1871 р. навчався російський письменник В. Г. Короленко.
В 1844-1845 рр. в гімназії вчителював М. І. Костомаров.
Вул. Маяковського, 13
В 1912 р. по вул. Олександрійській (пізніше Сенкевича), а тепер Маяковського з’явилася нова двохповерхова кам’яна споруда.
В 1917 р. у цьому приміщенні діяла Рівненська Перша вища початкова школа, де навчання велося українською мовою (вперше в Рівному).Це нововведення пов’язано з діяльністю Центральної Ради – першого українського парламенту.
Діяла школа і в часи української держави (1918 р.) і в період діяльності уряду Директорії (1919) і на перших порах польської влади.
У 30-тих роках школа була перетворена на повшехну (загальноосвітню) школу ім. Г. Сенкевича.
Вул. 16 липня, 18
У цьому будинку у 1932-33 рр. після перепрофілювання Першої початкової школи на загальноосвітню було відкрито Українську народну шестирічну школу ім. Гетьмана І. Мазепи. Одним із ініціаторів її створення був Степан Скрипник, посол до польського сейму, активний учасник суспільно-політичного життя у нашому місті. В одному з приміщень школи знаходилися товариства “Рідна хата”, “Рідна школа”, які ставили за мету в умовах польського суспільства зберегти українську національну школу, побут, культуру.
Вул. Шкільна, 69
У 1930-ті роки у цьому будинку знаходився спілка вчителів повшехних (загальноосвітніх) шкіл, яку очолював Я. Гофман. Під її керівництвом видавалися так звані “Речники Волині” у 8-ми томах, а в роки окупації тут розташовувалася Просвіта.
Вул. 16 липня, 6
Будинок збудований на початку минулого століття. У 1912 р. тут працювала нотаріальна контора Петра Міцкевича. З 1926 по 1939 р. у будинку проживав лікар Роман Могильницький, активний український громадський діяч (працював лікарем у Рівненській українській приватній гімназії і народній українській школі ім. І. Мазепи).
Вул. Драгоманова, 9
В цьому будинку у 30-ті роки нашого століття містилася повітова каса хворих, через яку надавалася лікарська допомога, виділялися кошти на санітарне та курортне лікування хворих і малозабезпечених сімей, одиноких людей похилого віку.
Вул. Соборна, 18
Будинок, в якому у 1920 р. розташовувався штаб 36-го кавалерійського полку під командуванням О. Дундича.
Вул. Словацького, 7
Будинок, в якому жив Д. Ф. Андро. При виході у відставку в 1903 р. був обраний ковельським повітовим предводителем дворянства, а трохи згодом предводителем дворянства Рівненського повіту .
З 1912 р. після створення на Волині земств – органів місцевого самоврядування, очолював їх діяльність на Рівненщині до 1917 року. Був головою Рівненського повітового земського зібрання, на рахунку якого багато корисних справ: будівництво першої електростанції в Рівному (вул.. Гоголя, 20), відкриття жіночої гімназії (приміщення УВС по вул. Пушкіна), запобігання знищенню майна державних установ в роки І світової війни, питання евакуації.
Д. Ф. Андро обирався депутатом Першої Державної Думи. За родинними зв’язками мав відношення до засновників м. Одеса. Його бабуся Г.О. Оленіна (Андро) була у близьких стосунках з О. С. Пушкіним, який присвятив їй немало своїх віршів (похована на території Корецького монастиря, Рівненська обл.).
Вул. Шопена, 4 (медбібліотека)
У цьому будинку (на колишній вулиці Волосній) у царський період розташовувалося волосне управління, а в період польської держави в 20-30 роки – центр Гміни (найменшої територіальної адміністративної одиниці).
Вул. Ясна, 35
Музей-квартира М. Кузнєцова
Кладовище “Грабник” (за аналогією Львівського “Личаківське”, Київського “Байкове”)
На околиці міста під грабовим лісом в першій половині ХІХ століття Станіславом Любомирським була відведена земельна ділянка для нового православного кладовища. Перші поховання тут сягають 20 років ХІХ століття. Ховали на ньому аж до 20-тих років ХХ століття переважно заможних рівнян і лише в 30-тих роках кладовище стало місцем поховання різних верств населення.
Тут у 1848 році на могилі генерала Степана Красовського за кошти його вдови була збудована церква на честь святого первомученика архідиякона Стефана.
Ковані ворота при центральному в’їзді на кладовище – це витвір ковальського мистецтва кінця ХІІХ початку ХІХ століття.
За матеріалами збірника “Рівне-720: від давнин до сучасності”