Тут зберігали свої багаті скарби князі Острозькі, а згодом – і нащадки Острозької ординації: князі Заславські, Сангушки, Любомирські. Тут, під охороною хоругв ординацького війська, надійно зберігались безцінні родинні архіви цих можновладців. Тут діяла людвисарня – ливарна майстерня, де виготовляли гармати, культові речі для храмів та монастирів. Замок і нині зберігає таємниці та легенди тих століть.У XІV столітті у селі Дубен, яке входило тоді до Острозького округу Федір Острозький спорудив невеликий дерев’яний замок. Князь Костянтин Іванович Острозький бачив перспективу Дубна як міста і у 1492-му звів кам’яний замок. У 1507 році король польський Сигизмунд Перший подарував жителям Дубна “магдебурзьке право”, а його власнику Костянтину Острозькому дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги та збирати із заїжджих купців мито.Князь Костянтин Іванович Острозький єдиний з православних князів, хто був удостоєний високої посади гетьмана Литви. У Дубенському замку він зберігав трофеї, здобуті у численних битвах: коштовні прикраси, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. Після перемоги над військом московського царя під Оршею 1514 року у замку з’явились гармата московська з кентавром, гармата з московським гербом, срібна з позолотою царська булава та інші цінні речі. Князь Костянтин любив демонструвати перед іменитими гостями свої скарби. Стіни кількох мурованих замкових кімнат оббивали коштовними килимами і розвішували на них колекційну зброю. Зберігалися скарби у спеціальних скринях у підземеллі замку. Колекцію згодом доповнювали коштовності, які подарували Острозьким гості.У підземеллях замку, окрім озброєння, на випадок облоги зберігалися й запаси їжі. Це були тисячі шматків сала, сотні бочок з рибою, оселедцями, в’яленим м’ясом та медом, барильця з повидлом, пшениця, різноманітні крупи. Продукти у спеціально обладнаних коморах не псувалися роками. У замкових казематах під час ворожих нападів переховувалися не лише мешканці замку, а й місцеві жителі. А підземними ходами можна було дістатися у різні частини міста. На час нападу татар Дубенський замок був повністю закутий в олово й броню і мав величезні запаси харчів.
У “Реєстрі скарбів замку князів Острозьких, складеному у 1616 році” подається перелік усіх речей, що зберігалися в сховищах. А це кінська збруя, захисне озброєння, яке було виготовлене винятково з благородних металів та оздоблене дорогоцінним камінням, срібні та золоті столові предмети. В замку зберігалися і чималі запаси тканин, хутра і, звичайно, коштовності: діадеми, персні з діамантами та рубінами, золоті та срібні ланцюжки. Всього багатств налічувалося 49 скринь. І що важливо, у “Реєстрі” харчі прирівнюються до скарбів. Оскільки під час облог вони були найціннішими.
Останній з великого роду князів Острозьких – князь Януш Костянтинович – оберігав скарби Дубенського замку як пам’ять про батька й діда. Особливо дорожив золотою медаллю з зображенням князя Костянтина. Медаль – останній прижиттєвий портрет старого князя. Син завжди брав цю реліквію з собою в походи. Це зазначено і в “Реєстрі” 1616 року.
Одразу після смерті князя Костянтина Костянтиновича Януш Острозький заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Острог, а пізніше – Дубно. Януш Острозький подбав і про зміцнення дубенської фортеці – укріпив замок бастіонами, два з яких збереглися до нашого часу. Полонені татари вирили глибокий рів. Його стіни обклали білим каменем. Проклали підвісний міст, який щовечора піднімали. Відтак замок став ще неприступнішим.
Скарби приваблювали завойовників. Саме багатства Дубенського замку, вважають історики, і були справжньою причиною десятків ворожих нападів на Дубно. Так лише у 1577 році татари двічі намагалися взяти замок. Однак безуспішно. Першого разу вони підійшли до Дубна у березні, щоб взяти в полон доньку Костянтина Острозького Катерину, і отримати за неї великий викуп. Сім днів татари тримали замок в облозі, та все ж змушені були відступити. Помста за невдачу – 200 спалених сіл, що належали Острозьким, та спустошене місто.
Вдруге татари підійшли до замку у грудні, коли там готувалися до весілля. Князь Костянтин Острозький видавав заміж свою племінницю Беату Дольську. Раптова поява татар викликала переполох серед княжих гостей. Не злякалася лише Беата. Вона підбігла до вежі і вистрілила з гармати. І вцілила у шатро кримського хана. Татари відступили.
У 1648 році вже за Владислава-Домініка Заславського, який князював після Януша Острозького, Дубенський замок намагалися взяти авангардні загони війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом. Причина – ті ж самі скарби. Однак, побачивши укріплення фортеці, на наступ козаки не наважились.
У 1660 році під стінами замку стояли російські війська боярина Шереметьєва, але прихід кримського хана Іслам-Гірея перешкодив їм здійснити свої наміри.
Дубенський замок уцілів під час Північної війни 1700-1721років. Бо російський цар Петро І, намагаючись привернути на свій бік волинських магнатів, охороняв їх інтереси і права.
Наступний князь – Януш Сангушко – тримав у замку численний двір і жив на широку ногу. А відтак розтринькував і скарби, які йому дісталися у спадок від Острозьких. Згодом Сангушко скасував Острозьку ординацію. А землі розділив між кількома десятками польських сімей. Замок Януш Сангушко занедбав, а Дубно подарував Станіславу Любомирському.
У другій половині XVIII століття, за часів Станіслава і Михайла Любомирських, Дубенський замок почали відновлювати. На старому фундаменті побудували палац Любомирських. З великими бальною та бенкетною залами. Їх декорував відомий італійський майстер Доменіко Мерліні. І досі збереглися вакханки і сатири, що завмерли в танці. Під час контрактових ярмарків Любомирські частину палацу надавали гостям, аби ті могли гарно розважитись та відпочити. Тут влаштовували азартні ігри. Вони за один вечір могли перетворити багачів на бідняків, а бідняків – на багачів. На знамениті Дубенські контракти, що проіснували 20 років, щорічно з’їжджалися до 30 тисяч чоловік, у той час як населення самого міста становило лише шість з половиною тисяч. У 1794 році контракти перевели до Звягеля, а потім до Києва. Вони і дали назву столичній Контрактовій площі на Подолі. А Дубно почало занепадати.
Прийоми, які у палаці влаштовував князь Юзеф Любомирський на початку ХІХ століття, не мали тієї величі й пишності, як за контрактів. Напередодні війни 1812 року гарнізон Дубенської фортеці очолював Кутузов, армія якого стояла на кордоні з Австрією.
Юзеф Любомирський та його син Марцелій програли у карти велику суму грошей. І тому у 1844 році вирішили продати Дубно разом зі старим родинним замком військовому відомству. Проте молодий князь Марцелій сам продав місто і замок уральському золотопромисловцю Яковлєву і втік до Англії.
Згодом права на Дубно і замок перейшли до сина Яковлєва, офіцера гусарської армії. Пізніше замок купила княгиня Єлизавета Барятинська. А наприкінці ХІХ століття вона продала його державній скарбниці. До Першої світової війни в замку дислокувався один батальйон 41-го Селенгінського піхотного полку.
До початку ХХ століття ніхто і ніколи не міг взяти замок. І тільки в роки Першої світової війни його сильно зруйнувала австрійська артилерія. Руїни простояли до 1934 року, аж доки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року там розташовувались польські державні установи. А під час німецької окупації дислокувалися угорські частини. Після приходу Червоної армії у замку розмістилися органи радянської влади. На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року.
Із 1993 року Дубенський замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника Дубна. І залишається найдавнішою спорудою міста. А на в’їзній брамі і понині зберігся герб князів Острозьких.
Руслана БРОНОВИЦЬКА, за матеріалами Дубенського краєзнавчого музею.