На Рівненщині та й в Україні про неї ви не почуєте ні слова, ні згадки. Проте меморіал в її честь розташований у досить публічному місці – Центральному парку в Нью-Йорку.
Хроніки Любарта розповідають історію знаменитої рівнянки, яка боролась за права скривджених, займалась урналістикою та жила в екстремальних умовах передбачених емігранту.
Однією із окрас відомого Центрального парку є меморіал, присвячений Софії Айрін Лоуб (дівоче прізвище Саймон), яка народилась 4 червня 1876 року в місті Рівне Волинської губернії. Відомо, що її батька звали Шмуель Саймон, а матір Марі Кері. Батько Софії працював у Рівному ювеліром, мав свою майстерню.
Фото: www.hroniky.com
В 1882 році родина Саймон вирішила емігрувати до США, де вони оселились в місті Мак-Кіспорт штату Пенсільванія поблизу Пітсбурга. Глава сім’ї незабаром, у 1892 році помирає, залишивши дружину і шістьох дітей без засобів на існування.
Відомо, що освіту Софі здобувала в таких школах як McKeesport High School та East End Public School. Софі була найстаршою серед дітей. Щоб вижити, їй довелось з шістнадцяти років працювати в магазині свого майбутнього чоловіка Ансельма Лоуба, з яким вона одружилась в 1896 році. Також вона підпрацьовувала вчителькою молодших класів.
У 1910 пара розлучилася і колишня волинянка зайнялась своїм саморозвитком та кар’єрою, що було не досить типовим заняттям для жінки початку ХХ століття.
Софі цікавиться літературою та мистецтвом, починає писати вірші, оповідання, статті, які розсилає по видавництвах, а ті в свою чергу їх радо публікують на сторінках видань.
Від початку професійного шляху її робота була на пряму пов’язана з репортерством для газети «New York World».
Статті Софі все більше завойовують американську аудиторію, вона стає топовою авторкою. Вона не боїться висвітлювати скандальні соціальні теми, які інші старались оминати. Софія через якийсь час займає свою почесну нішу в нью-йоркській журналістиці. Її опуси торкались болючих тем вдів, сиріт та дітей, які залишились без батьківської опіки. Одна із перших вона зачіпає питання необхідності проведення житлової реформи в США.
З часом Софі стає відомою журналісткою та громадською діячкою в США, з думкою якої рахуються. У 1923 році її навіть обрали президентом Міського комітету дитячого соціального забезпечення, і майже сім років вона, не шкодуючи сил, пропрацювала на цій посаді в Нью-Йорку. В своїй боротьбі за права знедолених вона активно співпрацює з активісткою Ханною Ейнштейн та її Фондом жінок-вдів.
Софі в своїй боротьбі добилась запровадженням в більшості штатів США (42!) пенсії, яка виплачувалась жінкам-вдовам. Софі була посередником між владою Нью-Йорка і таксистами, які боролись за свої права. Саме з її ініціативи було створено Комітет з питань соціального захисту дітей в Америці. У 1925 році Перший Міжнародний конгрес з благополуччя дітей в Женеві прийняв її резолюцію, що підтверджує право дітей сиріт на сімейне житлове життя, а не лише на дитячі будинки. Її доповідь про сліпих дітей у Сполучених Штатах була одноголосно прийнята Лігою Націй у 1926 році.
Софі Лоуб померла в 1929 році. У день її похорону сенатор штату Флорида сказав, що померла «Велика матір Америки», при тому, що Софі не мала власних дітей. Кредо Лоуб в боротьбі за життя сиріт був вислів «Не благодійність, а шанс для кожної дитини».
В Центральному парку Нью-Йорка на честь Софі Лоуб був встановлений меморіальний фонтан біля дитячого майданчика ім. Джеймса М. Левіна, що біля входу з 76-ї Іст-стріт. Автором фонтану є скульптор Фредерік Джордж Річард Рот.
Фото: Фонтан у Центральному парку в честь Софії
Губернатор штату Нью-Йорк, кандидат в президенти США від демократів Альфред Сміт сказав про нашу землячку, що «Софі Лоуб є однією із найвидатніших державних службовців Америки». Софі була похована на кладовищі Маунт Хоуп у Вестчестер Хіллз, Нью-Йорк.
Софі Лоуб входить в список видатних американських жінок, які брали участь в соціальних та політичних реформах на початку ХХ століття.