Рівняни – люди творчі та натхненні, чого варті тільки вірші та поеми, які люди публікують на своїх сторінках у соціальних мережах.
Так, один з останніх віршів, який привернув нашу увагу про подорож маршруткою “Київ – Рівне”. Автор – @stopi4
Вокзал. Маршрутка “Київ – Рівне”
Стою, дотягую свій Кент
І відчуття якось аж дивне,
І не зникає за момент.
Заходжу. Душно. То не шутки
Не бачу навіть вільних місць.
Показують в кінець маршрутки.
Пірнаю крізь десятки лиць.
Єдине місце. Ще й гальорка.
Ну, круто, думаю. Присів.
Дивлюсь в вікно, відсунув шторку.
Ні, не поїздка мрій і снів.
Десь чую запах перегару,
У когось Лєпс на всю кричить,
Ще тільки хай посадять шмару
Десь збоку в мене. Хай сидить.
Доречі, хто моя сусідка?
(Бо бачив дівку, як сідав)
Поглянув. Не людина – квітка!
Їйбо кажу, як сніг розтав!
Сидить в планшеті і аж сяє.
Й чомусь від того сяю я.
Така прекрасна. Ще не знає,
Що без п’яти хвилин моя.
Ну так, моя, ага, звичайно.
Більше секунди не дивлюсь,
А в мріях бачу як спонтанно
Вже завтра я на ній женюсь.
Себе втішаю: Тааа, як цяцька,
У мене є аж п’ять годин!
Візьму за руку і зненацька:
“Я – той єдиний! той один!”
Враз пика кольору томату.
Ледь стримую сам з себе сміх.
Ні, не скажу цю фразу кляту.
Тим часом рушили. Я стих.
І так, хвилинка у хвилинці
Дивлюсь в вікно – Складаю план.
Придумав, вийдем на зупинці,
Куплю лате й вручу стакан.
Від думки млію! Ай, красава!
Година-друга, час настав.
Ось і зупинка, ось і кава.
Ось та, яку вгостити мав.
Трясуться ноги, мліють руки,
У горлі сухо, як в Криму.
У голові такі от звуки:
“Ти мусиш! Ні, чому?! ТОМУ!”
Тут врешті гордість схаменулась.
Візьміть, кажу, це вам. А в тім,
Вона, як ангел посміхнулась:
“Я не вживаю кофеїн”
Піпєц! Піпєц! Піпєц! Я в шоці!!!
В мені сидить всесвітнє зло!
А ззовні злості а ні в оці.
Кидаю в урну те пійло.
Пройшло ще 2 години рівно
Отак сиджу в вікні, як рак.
Вже майже Рівне… Майже Рівне.
Нишком дивлюсь на зоопарк.
Автовокзал. Ну, майже вдома.
Беру багаж, звінок в таксі.
В мені не злість вже – просто втома.
Зникла вона. Зникли усі.