Рівнянин написав вірш про подорож маршруткою “Київ – Рівне”

PodologRivne
27.06.2018

Рівнянин написав вірш про подорож маршруткою “Київ – Рівне”

Рівняни – люди творчі та натхненні, чого варті тільки вірші та поеми, які люди публікують на своїх сторінках у соціальних мережах.

Так, один з останніх віршів, який привернув нашу увагу про подорож маршруткою “Київ – Рівне”. Автор – @stopi4

Вокзал. Маршрутка “Київ – Рівне”
Стою, дотягую свій Кент
І відчуття якось аж дивне, 
І не зникає за момент.

Заходжу. Душно. То не шутки
Не бачу навіть вільних місць.
Показують в кінець маршрутки. 
Пірнаю крізь десятки лиць.

Єдине місце. Ще й гальорка. 
Ну, круто, думаю. Присів.
Дивлюсь в вікно, відсунув шторку.
Ні, не поїздка мрій і снів.

Десь чую запах перегару,
У когось Лєпс на всю кричить,
Ще тільки хай посадять шмару
Десь збоку в мене. Хай сидить.

Доречі, хто моя сусідка?
(Бо бачив дівку, як сідав)
Поглянув. Не людина – квітка!
Їйбо кажу, як сніг розтав!

Сидить в планшеті і аж сяє.
Й чомусь від того сяю я.
Така прекрасна. Ще не знає,
Що без п’яти хвилин моя.

Ну так, моя, ага, звичайно.
Більше секунди не дивлюсь, 
А в мріях бачу як спонтанно
Вже завтра я на ній женюсь.

Себе втішаю: Тааа, як цяцька,
У мене є аж п’ять годин!
Візьму за руку і зненацька:
“Я – той єдиний! той один!”

Враз пика кольору томату.
Ледь стримую сам з себе сміх.
Ні, не скажу цю фразу кляту.
Тим часом рушили. Я стих.

І так, хвилинка у хвилинці
Дивлюсь в вікно – Складаю план.
Придумав, вийдем на зупинці,
Куплю лате й вручу стакан.

Від думки млію! Ай, красава!
Година-друга, час настав.
Ось і зупинка, ось і кава.
Ось та, яку вгостити мав.

Трясуться ноги, мліють руки,
У горлі сухо, як в Криму.
У голові такі от звуки:
“Ти мусиш! Ні, чому?! ТОМУ!”

Тут врешті гордість схаменулась.
Візьміть, кажу, це вам. А в тім,
Вона, як ангел посміхнулась:
“Я не вживаю кофеїн”

Піпєц! Піпєц! Піпєц! Я в шоці!!!
В мені сидить всесвітнє зло!
А ззовні злості а ні в оці.
Кидаю в урну те пійло.

Пройшло ще 2 години рівно
Отак сиджу в вікні, як рак.
Вже майже Рівне… Майже Рівне.
Нишком дивлюсь на зоопарк.

Автовокзал. Ну, майже вдома.
Беру багаж, звінок в таксі.
В мені не злість вже – просто втома.
Зникла вона. Зникли усі.

, , , , , переглядів: 2 694


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *