Ручне ткацтво – давній український промисел. Багатовікова традиція і досі жива. Зокрема, в селі Карпилівка Рокитнівського району місцеві ткалі відкрили домашній цех-музей із виготовлення килимів і доріжок. Традиційний дідівський промисел став способом проведення дозвілля взимку. Тонкощами виробничого процесу з “ОГО” поділилася майстриня Емілія ЄРЕМІЙЧУК.
Фото: Вадим Вус
– Що вас спонукало створити творчу майстерню?
– Взимку згуртувалися, щоб корисно і приємно проводити довгі вечори. Устаткування, верстати попросили у старожилів. У них старовинна “техніка” припадає пилом на горищах, а ми вдихаємо в неї нове життя.
Нас зібралося три подруги, в одній хаті поставили три верстати і працюємо руками, а відпочиваємо душею. Виготовлення килимів – це виключно зимовий промисел. Влітку жінки зайняті обробітком землі, збираємо ягоди. Молодь приходить до нас на вечорниці, сусіди в’яжуть собі килимки під ноги та допомагають підготувати сировину.
– Які килими користуються популярністю?
– Кожна людина обирає виріб на свій смак. Комусь до вподоби поєднання червоного з чорним, а хтось у захваті від килимів в один тон. Кожне замовлення виконуємо індивідуально. Купують і по два метри, і по півтора, і по чотири метри доріжки. Більшість виробів йде на подарунки рідним і знайомим. Ця справа – як наркотик, бо після кожної “останньої” доріжки хочеться виготовити ще одну, експериментувати, творити…
– Що потрібно для виготовлення килима?
– Щоб зробити килим, купуємо вживаний одяг, обробляємо його, аби позбутись специфічного запаху. Тоді ріжемо на смужки, які надалі використовуємо у виробництві. Для основи килима купуємо цупкі нитки, які використовують для обробки країв фабричних килимів. Заправляємо нитки на палиці, довжиною п’ять метрів. Потім зв’язуємо пряжу в косу. І це лише підготовчі процеси, а виробництво словом не описати – це потрібно бачити. Технологію ми перейняли від батьків, дідусів та бабусь, адже змалечку спостерігали за цією справою, яка стала сімейним дозвіллям.
Розмовляла Олеся ОЛІЙНИК